Церква і шинок - дві підвалини національної свідомості. Ось зі «Слова про бражника»: «Бысть некий бражник и зело много вина пил во вся дни живота своего, а всяким ковшом Господа Бога прославлял и часто в нощи Богу молился».
Як то мовиться українською — скляний бог.
VI. Звичайно, були й співці начебто поміркованого всенародного зловживання: мовляв, хоч і п'ють, але мало, знають міру, не втрачають голови, та й випите йде лише на користь. Петербурзький професор (у Петербурзі він перебував біля самого джере- ла, що «проливало» агрономію на Росію) Олександр Енгельгардт волею долі опинився в селі, де заповзявся до втілення своїх ідей господарювання. Мені потрапила до рук його книжка «Из деревни. 12 писем. 1872-1887», видання Суворіна, 1897. Професор-практик зізнається, що в столиці перед від'їздом у село йому передрікали: зіп'ється неодмінно. У селі ж він: «Выпиваю рюмку, другую за обедом, нужно же что-нибудь пить, когда настоящего вина нет; выпиваю и за ужином, но все-таки не спился, потому что никогда не опохмеляюсь, а отпиваюсь по утрам чаем». Отже, потрохи пив, але з розумом. Ось як із розумом, на його переконання, п'є російський мужик.
О. Енгельгардту відомо, що коли хто в Росії втратить службу й опиниться в селі, то з нудьги починає пити — й неминуче спивається. Зазвичай «всі» починають з того, що випивають тільки за вечерею, потім звикають випивати й за обідом, потім потрохи звикають похмелятися вранці — горілку натщесерце. Це так відбувається з тим, хто не працює. Але професор впевнений: «Работающему мужику нипочем, даже полезно выпить стакан водки в пять часов утра перед завтраком».
Мабуть, важко сперечатися з професором про користь склянки горілки о п'ятій ранку, вкрай важко... «При случае мужики, бабы, девки, даже дети пьют, шпарко пьют, даже пьяные напиваются (я говорю «даже» потому, что мужику много нужно, чтобы напиться пьяным — два стакана водки бабе нипочем), но это не пьяница... Мне случалось бывать и на крестьянских сходках, и на съездах избирателей землевладельцев — право, не могу сказать, где больше пьют. Числом полуштофов крестьяне, пожалуй, больше выпьют, но необходимо принять в расчет, что мужику выпить полуштоф нипочем — галдеть только начнет и больше ничего. Проспится и опять за соху. Я совершенно убежден, что разные меры против пьянства... суть меры ненужные, стеснительные, бесполезные... пишется в газетах о непомерном пьянстве... мужик, даже и отпетый пьяница — что весьма редко — пьющий иногда по нескольку дней без просыпу, не имеет такого ужасного вида пьяниц, ведущих праздную и сидячую комнатную жизнь, пьяниц с отекшим лицом, дрожащими руками, блуждающими глазами, помраченным рассудком... Выпьют по два стакана подряд (чтобы скорей в голову ударило)... Костик у него из-за пояса топор вытащит и тотчас пропьет, да еще угостит обкраденного...»
I т. д. Так О. Енгельгардт співає панегірики «непитущому» російському селу, захоплюючись злодієм Костиком, який не просто злодій, не просто пияк, а ще й широка натура, й не просто широка, а ще ж артистична, в цій артистичності й виявляється народ: Костик сокиру вкраде, зразу проп'є — та ще й обкраденого пригостить! Артистизм «безодні», що тут іще можна не розуміти, і як не захоплюватися артистизмом...
Отак, бачте, спростовується і заперечується ефект мухомора на російському ґрунті.
VII. Ще зі шкільної лави пам'ятається твір невідомого автора XVII століття «Повесть о Горе-Злочастии». (Мені ось трапило до рук видання 1985 року, післямова академіка Д. Лихачова). Тут мовлено: «Человеческое сердце немысленно и неуимчиво». Цитата звідси так і просяться. «Не ходи, чадо, в пиры и братчины, не садися ты на место болшее, не пей, чадо, двух чар за єдину, не прелщайся, чадо, на добрых красных жен». «Не думай украсти, ограбити, и обмануть, солгать, и неправду учинить. Не прелщайся, чадо, на злато и серебро, не збирай богатства неправого...» «Не безчествуй, чадо, богата и убога, а имей всех равно по единому. А знайся, чадо, с мудрыми и с розумними водися, и з другими надежными дружися, которые бы тебя злу не доставили». Це з порад батька-матері своєму «добру молодцу». Але ж коли це який-небудь Васька Буслаєв та слухав свою матір, а не святкував свою споконвічну буслаєвщину! Коли це він слухав голос тверезого глузду! Коли виривався з моделі!.. І ось якийсь незваний брат — «зазвал его на кабацкий двор, завел его в избу кабацкую, поднес ему пару зелена вина и кружку поднес пива пьянова... хошь и упьешся, братец, допьяна, ино где пил, тут и спать ложи- ся... принимался он за питья за пьяныя и спивал чару зелена вина, запивал он чашею меду сладкова, и пил он, молодец, пиво пьяное, упился он без памяти и где пил, тут и спать ложился»- Долю свою й конем не об'їдеш, що більше конем править «Горе-