Отож, як укотре бачимо, з тією самою сомнамбулічною зацикленістю говориться про «историческое предопределение», про так званий «Божий промысел», на які не так покладається відповідальність за кривавий розбій, як робиться спроба, напустивши містичного туману, пояснити те, що навряд чи можна в такий спосіб пояснити, як водночас робиться спроба не пояснювати це, виходячи з природи ментальності, з національної вдачі, з особливостей психічного складу російського етносу. І чомусь (а це в російських істориків та філософів постійно) такого штибу «историческое предопределение» та «Божий промысел» незаперечно визнаються за російським народом — і чомусь начисто віднімаються в інших народів, які начебто й не під Богом ходять, а коли й ходять — то під бусурманським ідолом, а яке бусурманський ідол може своїм поганам вділити «историческое предопределение», тут і мови ніякої бути не може, не те що принагідних порівнянь...
А Кабарда? Здавалося б, уже давно підлягла Росії, та однаково хмільний дух вольності не згасав, бунтували й чинили опір, тому-то й Кабарду час від часу слід було вкоськувати силою зброї - ходили походами Медем, Якобі, Потьомкін, Глазенап, Булгаков: уярмлення за уярмленням, пораблення за порабленням, і, звичайно ж, у цій кривавій вакханалії — «историческое предопределение» і «Божий промысел», з якими марно намагалися боротися невірні бусурмани. (В. Потто говорить, що інгуші, осетини, чеченці відправляли своїх дітей у Кабарду вчитися манер та етикету, що благородний тип кабардинця відзначався вишуканістю манер, мистецтвом носити зброю, своєрідним умінням триматися на людях, його військові здібності були просто блискучі, а хоробрість переходила будь-які межі, і поміж най- знатніших молодих людей, що вдавались до грабунків та розбоїв, найбільше привертав увагу той, хто найбільше завдавав шкоди росіянам, оселеним на так званій Кавказькій лінії). Отже, зіткнувся світ мусульманський зі світом християнським — і саме з тим його різновидом «калужского теста», «жидкостью растекающейся», підтриманою регулярними військами та забезпеченою ідеєю «русского дела», «русского вопроса», себто ідеєю месіанства, боговибраності народу (а по суті стихійного народного фашизму, що потребує етноциду в будь-які, здавалося б, взаємо- виключні епохи, але вони не взаємозиключні, бо ж насправді складають одну епоху), — і спробуй тут поборотися, вільний кабардинцю, з очумілим зайдою, який прийшов на твою землю і вбарложився у твою історію, прагнучи саме тут знайти свою «землю-матір» і свою «історію-матір», бо, бачте, на своїй землі він чомусь почувається скривдженим історією та обійденим долею!.. А чи не такий був «Божий промисел» та «историческое предопределение»?! Які прирекли тебе на твою землю й на твою історію...
За набіги, за опір колонізації, за боротьбу з «Божьим промыслом» у російському розумінні на кабардинців чекала страшна кара від імені — слід, очевидно, так думати — «исторического предопределения». Скажімо, як було знищено Трамів аул? Вночі війська оточили аул і наказали жителям вибиратися, потім аул запалено з чотирьох боків, майно пограбовано, табуни, стада й отари взято на потреби жителів Кавказької лінії. Єрмолов писав до кабардинців: «Трамов аул — это гнездо разбоев и вечной чумы. На этот раз ограничиваюсь этим; на будущее же время не дам никакой пощады уличенным разбойникам: деревни их будут истреблены, имущество взято, жены и дети вырезаны».
Чи сама собою не напрошується аналогія з сьогоднішньою Чечнею? Коли весь народ, який вперто бореться за свою незалежність, чомусь Кремлем уперто називається бандформуваннями (як бачимо, колись Єрмолов назвав їх «уличными разбойниками», що, власне, одне й те саме, трішки змінилася камуфляжна лексика, а за мундиром камуфляжної лексики, як писав одописець Державін: «О Росс! — О род великодушный! О твердокаменная грудь!» І ми таки справді навіч бачимо і цю «твердокаменную грудь», і яка саме велика душа в тих грудях — і колись бачили, й тепер бачимо в Чечні).
Фатальними для Кабарди були 1821 — 1822 роки (раніше не зовсім доходили руки, вкрай обтяжені боротьбою з Чечнею і Дагестаном). Єрмолов, який теж мислив окраїнами та лініями, як і всі російські патріоти, переносить лінію з Малки й Терека на саму кабардинську землю, будуючи тут укріплення та фортеці-(Як бачимо, носили й переносили лінії-кордони, та все далі від білокам'яної, а тепер переносити лінії-кордони назад ближче до білокам'яної «конституційний простір» не дозволяє, — чи не дивний цей «конституційний простір»? та ще «територіальна цілісність Федерації» не дозволяє, — чи ж не дивної сатанинської природи ця «територіальна цілісність Федерації» ? сатанинської природи «цілісністю», а вже коли таджики Афганістану й таджики Таджикистану, колись розмежовані Росією, тепер прагнуть національного возз'єднання, і, здавалося б, у зв'язку з цією насущною історичною необхідністю треба б нести «лінію» назад, то Росія починає там, на річці П'яндж, захищати кордони СНД, тобто, вважайте, й кордони України в складі СНД, хоч чомусь Україна там свої кордони в складі СНД захищати не хоче: Росія («О твердокаменная грудь!») стоїть за всіх, хоч оці всі й не просять.