О. Грибоедов у 1825 році написав вірш «Хищники на Чегеме», де знаходимо рядки:
Ждем. — Готовы к новой сече...
Но и слух о них исчез!..
Загорайся, древний лес!
Лейся, зарево, далече!
Мы обсядем в дружном вече
И по ряду, дележом
Делим взятое ножом.
О. Грибоедов сам брав участь у каральній експедиції генерала Вельямінова проти закубанських черкесів, у нього були живі враження, які прислужилися до написання цього вірша. Вірш сприймається як пісня-монолог горців, котрі воюють проти чужинецьких зайд, відкидаючи рабські ярма на їхні вільні буйні голови.
Ось як екзальтовано про Кавказ:
Наши — камни, наши — кручи! Русь! зачем воюешь ты
Вековые высоты?
Досягнешь ли?..
Бачите, як ото все ставало «нашим» — і кавказьке каміння, і кавказькі кручі, ставало невід'ємною частиною єдиної і неділимої, вписуючись і в нинішні конституційний «простір», і в федеративну цілісність, але це постійно розв'язуване й постійно нерозв'язне питання не сходило й не сходить з порядку дня: «Русь! зачем воюешь ты вековые высоты? Досягнешь ли?».
V. Гортаючи «Самопознание» М. Бердяева, відомого російського філософа, якого Ленін разом з іншими любомудрами брутально сплавив за кордон, натрапляю на цікаве спостереження. «Западная душа гораздо более рационализована, упорядочена, организована разумом цивилизации, чем русская душа, в которой всегда остается иррациональный, неорганизованный и неупорядоченный элемент. Поэтому русская душевная жизнь более выражена и выражена в своих крайних элементах, чем душевная жизнь западного человека, более закрытая и придавленная нормами цивилизации».
Що правда, то правда. Ніяк не скажеш, що душевне життя російської людини в минулому (принаймні на той час, про який писав М. Бердяев) було пригнічено нормами цивілізації, не побільшав цей прес норм цивілізації на російську людину ні в часи революцій чи громадянської війни, розв'язаної більшовиками, ні в епоху сталінщини, ні в епоху брежнєвської стагнації. Чомусь не тиснули ці норми — й не тиснуть, бо ж, очевидно, тиск норм цивілізації відчувається тоді, коли в них є природна розумна потреба, а коли є, навпаки, природне стихійне відторгнення від них і неприйняття, то буде відторгнення й неприйняття. М. Бердяев правий, що російське духовне життя більше виражене у своїх крайніх елементах, — і тут він дуже близький до Ф. Достоєвського, який говорив про «безодню» російської душі, яка — феномен завжди наявний і вічний. Так — завжди ірраціональний, неорганізований і невпорядкований елемент, хоч би чого це стосувалося, в тому числі — кривавих подій у Чечні, яку ввергнуто в достоєвську «безодню», яку піддано деспотично-тиранічній вакханалії цього озброєного до зубів ірраціонального, неорганізованого, невпорядкованого елементу, коли, ясна річ, ніяк не йдеться про придушеність нормами цивілізації, а про цілковиту їхню відсутність, коли Росія не здатна зрозуміти, що, знищуючи Чечню, вона знищує саму себе, хоча, звичайно, не в однаковій мірі.
Тут же, в «Самопознании», М. Бердяев говорить про те, що «в основании человеческого общения должна быть положена евангельская категория ближнего». Золоті слова! На жаль, євангельська категорія ближнього не запанувала над умами російських воєначальників у Чечні, й навряд чи коли-небудь запанує. Задовго до сучасного філософа Ясперса, який говорив про державців-філософів і про філософствуючі народи, подібну думку висловив еллінський філософ Платон: «Щасливі ті держави, в яких або правують філософи, або правителі філософствують». На жаль, не скажеш, що тепер очолювані Москвою чи Києвом держави — щасливі, що в них правують філософи або правителі філософствують. Та й важко сподіватися з квасного патріота — вільно мислячого філософа, бо, знагла ставши філософом, він би автоматично перестав бути квасним патріотом, де б тоді поділися всі квасні патріоти, а таке в природі неможливе, отже, ніякий розгул — загул філософів і філософії в коридорах влади на просторах СНД нікому на загрожує. Еге ж, як ото казав О. Грибоедов: «Федьдфебеля в Вольтеры дам». І саме таких Вольтерів та вольтер'янців дано згори, призначено, бо саме на цій землі вони не з ласки Божої, а саме призначаються, і саме оцей розгул-загул московського вольтер'янства ми бачимо сьогодні в Чечні.