Довелося Домовині декілька ночей з Борислави виходити, хоча коштувало йому це здоров'я, як за рідну маму. Пояснювати, вговорювати, обіцяти... Урешті зійшлися на тому, що тимчасово Стійка Домовину приймає. Вони спільно виконують спільні завдання: Борислава допомагає Домовині знайти душу Львова, а він їй — стати ректором інституту. Все! Що привидам нічого не коштує, то людям — як манна небесна...
З першим завданням новітня Стійка впоралася сьогодні. Ну, не зовсім щоб ідеально, але на початок — чудово. Домовина був задоволений. І не так процесом, як результатом. Бо найбільше, чого він остерігався, не підтвердилось. Схоже, Безрукий не знає змісту послання. По-перше, тої ночі від надпотужної енергії фотографії він ледь не помер від серцевого нападу. По-друге, новітній детектор брехні, винайдений привидами Парижа, на якому сьогодні перевіряли Безрукого, навіть не сіпнувся. Наче був мертвяком...
Усе йде за планом. Домовина тіло має. Ще треба підселити Ченця і Чорну даму...
Вони привиди тямущі, рвуться до бою... Їм усе роз'яснено й обіцяно... Так що вперед! Допоки світло не добралося до підземель... Бо тоді не допоможе навіть Бог... Адже не буде кому прощати...
17
Безрукий тупцяв на порозі власної квартири, тиснув на дзвінок, гатив кулаком у двері і нервував. Ключа забув на роботі. Радів, що після тортур Борислави Болеславівни хоч голову прихопив. За мить переключився на двері сусідки пані Стефи. Безрезультатно.
— Пішли гуляти, — зробив він висновок. — У таку зашмаркану погоду потягли Ганнусю надвір! А потім охкають над дитиною, мацають дитячого лобика, тикають градусник і огидні ліки сують! Що старе, що молоде: два чоботи — пара. У бабці життєвий досвід — вона наймудріша. Марі — лікар хоч куди. Обоє переконані, що дитині потрібне свіже повітря! Де вони в тому задурманеному вихлопами місті знаходять свіже повітря, один Бог знає! Треба сьогодні ж купити мобільник. Такий час настав, що без нього хоч умри...
Ще раз щосили натиснув дзвінок. Рука механічно потягнулась до клямки. Натиснув — і двері відчинилися. Як у казці... Забіг до квартири. Ганнуся повзала по килимку, бавилася роздертою на шматки китайською лялькою, яку Лев подарував їй на день народження, і радісно гугукала! Побачивши татка — здивувалася. Наче не його чекала. Що коїться?
— Марі! Пані Стефо!.. — Тихо. У хованки з ним бавляться, чи що?
Гупнули вхідні двері.
— Де моя маленька пташка? — шукав когось солодкий, як нектар, голос. — Секундочку, золотце! Я все знайшов!
Безрукий напружився, щоб той голос одним ударом упокоїти. У кімнату заскочив радісний Борис Мудрагель. З мініатюрними викрутками і старим радіо з підвалу Лева. Кулак Безрукого застиг за міліметр від носа вундеркінда. Ганнуся розреготалася.
— Як це розуміти? — Безрукий взяв юнака за барки і підняв. Його ноги смішно теліпалися над килимком.
— А що таке? — здивувалося чудо з ботанічного саду. — Поставте мене на грішну землю, Леве Львовичу. — Безрукий його впустив. — Так краще, — зробив висновок вундеркінд. — А чого, власне, ви розлютилися? Все добре. У нас з Ганнусею повна психологічна сумісність.
Ну хіба можна на це диво природи з ботанічного саду злитися?
— Де Марі? Де пані Стефа? — запитав утомлено Лев.
— Марі викликали на роботу. Пані Стефа пішла проводжати подружку.
— У сусідки немає подруг.
— Уже немає. Вона пішла проводжати її в останню путь. Пані Стефі подзвонили — треба було щось там на похороні організувати. Не відмовляти ж людині в такий день, так?..
— А ти як тут опинився?
— Як тут, так і деінде, — Борис почав щось паяти, — так і всюди я з'являюся завжди вчасно. Бо в мене — інтуїція... Ви що, — дорікнув вундеркінд, — не могли мене попередити, що ляльку треба навчити української?.. Я приніс би все своє. А то товчуся по підвалах, наче примара... Ви б там хоч замок поставили людський. Поки відчинив ті двері, що скриплять, як гальмівні колодки в наших маршрутках, ключем, як у Буратіно, весь упрів.
— Як ти посмів залишити малу саму, та ще й на підлозі? — нападав Лев, ігноруючи вундеркіндові хитромудрі поради.
— Ви гадаєте, що вона могла кудись піти? — здивувався Мудрагель. — І взагалі, нехай звикає до самостійності. Чи ви хочете з неї виростити парникового вундеркінда типу мене?
— Не хочу.
— Отож-бо. Ставте чайник. Під гарячий чай з тістечками зараз будемо насолоджуватися, як лялька Мавка щебече солов'їною українською мовою.
— Чому Мавка? — здивувався Лев.
— Скажи, сонечко, як звати лялю? — звернувся вундеркінд до Ганнусі.