— Я не збираюся падати! — відрубала Борислава Болеславівна.
— Якщо ви мені покажете хоч одну людину, яка з розкошів збирається впасти у смітник, я віддам вам своє тіло. Якщо зможете взяти... — уточнила офіціантка. Стійка витворила такого знака питання бровами, що його можна було відправляти на виставку. — А душу — зась!.. — Зоряна виглядала досвідченим дипломатом на важливих діткливих переговорах.
Якби не привид Домовина, який ще мав можливість впливати на мозок своєї тимчасової домівки, Борислава Болеславівна безцеремонно вголос послала би Зоряну туди, куди відправляла невгодних їй подумки. Але Домовина стримав. «Не час...» — шипів, як гад, якому прищемило хвоста.
Здавалося, не Стійка, а привид замовив горілки з перцем, лимонів, мінералки і шампанського... І не Борислава Болеславівна, а привид мовив:
— Не знаю, що вам треба, Зоряно, але я пропоную те, чим володію і що можу гарантувати...
Зоряна вже пропустила чарочку. Стійка лише пригубила, але їй приємно запекло всередині.
— Кажіть...
— Навіть не знаю, з чого почати... — Борислава Болеславівна намагалася якомога довше тримати інтригу.
— Почніть із самого початку. Тобто з правди. Бо якщо з часом запідозрю брехню, то я... — Стійка подумала: добре, що вона хильнула горілки — меле, що збреде на думку, — ...то я, — продовжувала Зоряна, — якщо не зможу знищити вас, себе знищу легко... Але в пекло я сама не піду — мені достатньо самотності тут, на землі...
Домовина підказав Стійкій, що краще розказати правду. Ризику — ніякого. Погодиться диво-жінка на співпрацю — добре. Не погодиться і наробить шуму — їй же гірше... Люди, які публічно переконують, що мають справу з привидами, — потрапляють у божевільню... Хоча в Зоряни до цього не дійде — вона досвідчений боєць...
І Борислава Болеславівна виклала Зоряні все, як на тарілочці. Що змалку була самотньою, всі її сторонилися, ображали... Що єдиною її метою було вибитися в люди і довести кривдникам, що вона є!.. Що вона трудилася, як заклята... А досягнувши чогось — мстила слабшим. Наказувала і карала. Висміювала і хвалила... Проте щастя не відчувала. Їй хотілося щирості, любові. А любов оминала її десятою дорогою. І коли надійшла спокуслива пропозиція від привидів... — Борислава Болеславівна оцінююче глянула на співрозмовницю, що проковтнула третю склянку горілки з перцем. Уже навіть без лимона...
— Продовжуйте, — Зоряна зробила глибокий видих після випитого. — Привиди для мене не новина. — Здавалося, вона не п'яніла.
— Я погодилася. Може, мої успіхи привернуть до мене чоловіка... — призналася Стійка, як на сповіді. До якої, до речі, ніколи не ходила.
— Не поможе, — запевнила Зоряна. — Чоловікам тіло — по цимбалах. Тобто ні до чого. Просто чоловікам природою призначено вдавати сильних хтивих самців. А насправді вони люблять душу...
Стійка трохи спантеличилася. Але не відступала. Бо куди відступати?.. У ній сидить привид, який диктує свої умови. На які вона підписалася.
— Вигоди такі: із завтрашнього дня ви стаєте директором нової кав'ярні на площі Ринок «Кава з привидами»... Зарплатня, самі розумієте... офіціантці така і не снилася. А досвід керувати ще й не такими закладами у вас є.
— Ціна?.. — Зоряна налила собі ще перцівки і трохи хлюпнула Стійкій. Борислава Болеславівна першою залпом випила, їй сподобалася внутрішня пекучість... — Якщо ціна — душа, то вибачте... — попередила офіціантка.
— Ні, Зоряно. На душу ніхто не зазіхає. Просто на час виконання завдання до вас підселиться привид.
— Чий?
— Чорної дами.
— Чула про таку даму від екскурсоводів. Нехай... Що далі?..
— Наше завдання — знайти душу Львова...
— Ви перед тим щось пили?.. Чи курили?... — хихикнула Зоряна.
— Ні... Хіба те, що з вами... — розгубилася Стійка.
— Яка в міста може бути душа?..
— Не знаю, — призналася Борислава Болеславівна.
Зоряна прищурилася. Між її красивими бровами зависли тіні глуму і страху. Ніяк не могли поєднатися, породити хоч якогось гібрида.
— А якщо ми не виконаємо завдання? — повагавшись, запитала вона.
— Залишимося з тим, що маємо...
— Тобто я метлятиму між столиками з жирною шматою?..
— Щось подібне...
— Ризик мінімальний, — зробила висновок Зоряна. — А привид відступиться?
— Одразу ж. Що йому робити у вас?..