— Та він сам ходяча сенсація! — І Безрукий вибіг з квартири. На сходовій клітці перед дверима сусідки зобразив нещасного розбитого чоловіка.
Коли виходив з під'їзду, почув, як зарипіли старі дерев'яні двері пані Стефи. Стара подибала втішатися перемогою...
37
Борислава Болеславівна була сама не своя. Будь-яка робота падала в неї з рук. Збігала на кафедру, всіх там вичитала, переглянула електронну пошту і з прихованим діагнозом «відьма!», який їй поставили підлеглі вчені-етнографи, полетіла додому.
У грудях Стійкої відбувалася справжня бійня. Навіть змія Зоя не могла своїм сичанням її втихомирити. Борислава відчувала, що в ній бунтує привид Домовина, хоче щось сказати, але вона нічого не могла збагнути... І від того жінку брав відчай... Для експерименту Стійка із Зоєю за пазухою пройшлася ще біля декількох храмів — поблизу них їй паморочилося, але не було так зле, як біля собору Святого Юра... Що ж коїться?..
А найбільше мучила Бориславу Болеславівну сьогоднішня вистава з Лавником, на яку вона потрапила випадково, бо ноги самі вирвали її з кабінету і понесли на площу Святого Юра. Ще такого не бачила, щоб два бугаї покірно дивилися, як чоловік в літах трощить їхнє авто... Чудасія!.. Зоряна теж не змогла зайти на територію собору. А Ярема навіть не намагався... На Ярему останнім часом у неї взагалі алергія!.. Не те щоб перебувати поруч, від однієї думки про нього її тіпало...
Вечір підкрадався до самотньої квартири Стійкої і навівав чорну нудьгу... «Для чого живу? — запитувала себе Борислава. — Чому мене так Бог обікрав? Дав життя, а про долю забув...» Стійка й сама забула, що все своє життя була переконана, що людина — сама творець своєї долі...
Борислава набрала повну ванну гарячої води, насипала багато морської солі. Може, витягне з неї нечисть. Адже її рідна етнографія каже, що всіляка потолоч боїться солоного. Роздяглася, обережно опустила ноги у гарячу ванну, бо пекло, і... Заспівав дверний дзвінок. Її улюбленого Баха. Вже й призабула цю мелодію — ніхто до Стійкої не приходив.
Самій собі на диво Борислава зраділа, що хтось посмів її потурбувати. Швиденько, як молода кобилка, вистрибнула з води, витерлася так-сяк, накинула довгого махрового халата і пішла відчиняти.
На порозі стояв розгублений і розчарований Пилип.
— Доброго вечора, пані Бориславо, я вже подумав, що вас немає вдома...
— Я є... — сухо мовила Стійка і спіймала себе на думці, що вона навіть вдома не втрачає строгості.
Чоловік, збентежений таким прийомом, зміряв Бориславу з ніг і до зібраного в пучок волосся і бовкнув перше-ліпше:
— Вам дуже личить цей халат...
— То заходьте...
Пилип тримав у руці якусь торбу, сопів і ніяк не міг скинути взуття.
— Можете поставити свій скарб, його ніхто не поцупить... — Стійка не вміла бути ввічливою.
— То не скарб, то миші... Для Зої...
— Тим більше... — знову не стрималася вона.
Чоловік поставив торбину на підлогу, уперся в стіну, незграбно підніс ногу і скинув сандаля. Таку ж процедуру здійснив з другою ногою.
— Вам би в спортзал... — порадила Борислава.
— Не заперечую... Але нема для кого...
— Навіщо для когось? Для себе ходіть.
— Для себе нецікаво... Ось для вас ходив би... Але хіба така вишукана пані зверне увагу на підстаркуватого товстуна, що торгує гаддям?..
— Подумаю... — механічно відповіла Борислава і запросила гостя у вітальню. — Присідайте і чекайте, — скомандувала. — На чай...
— Каву, — уточнив Пилип піднесеним угору вказівним пальцем з нестриженим нігтем.
Розмова не клеїлась. Поки сьорбали каву із сухим, як сама господиня, печивом «Марія», то якось мовчанка виправдовувалась, а коли допили, Борислава ввімкнула телевізора.
— Я, крім новин, нічого не дивлюся... — мовив Пилип. — Шкода часу...
Борислава знайшла новини.
— Я теж... Але, мені здається, справжні чоловіки мають ще дивитися футбол... — роздумувала вона.
— Ви любите футбол?..
— Ненавиджу! Але чоловіки мають любити. Тоді в хаті пахне по-справжньому... Знаю по знайомих...
— Тоді я буду дивитися... Там бігали, я бачив, коли ви клацали пультом...
І Стійка собі на диво та задоволення ввімкнула футбол. Якраз «Карпати» змагалися з «Чорноморцем».
— Як ви вважаєте, що краще: гори чи море? — спитала Борислава для годиться.
— Краще погодувати Зою, думаю... — продемонстрував свою «любов» до футболу, гір та морів Пилип. — Бо за футболістів дбають гроші спонсорів, за моря і гори — туристів... А хто подумає про беззахисних змійок?..