Лев і Борис одночасно погладили свої животи. І наче за командою вигукнули:
— Приймається!..
— Ну хіба не Круть і Верть?.. — усміхнулася Любі Марі. Дівчина на те лише здвигнула плечима і засяяла, як новорічна гірлянда.
Коли під акомпанемент компліментів для Люби та її вдячний рум'янець трохи попоїли, Борис не витримав, зірвався з-за столу і за секунду-другу повернувся з роздрукованою на кольоровому принтері на цілий аркуш світлиною. Показав Левові.
— Моя Змія?.. — Безрукий скривився. На фото в повен зріст красувалася Борислава Болеславівна. — Ти що, скупендро, хочеш мені зіпсувати апетит?.. Вирішив на другові зекономити?..
— Змія, маєте рацію... — загадково мовив Борис. — Але не тільки ваша... Придивіться уважніше...
Безрукий втупився у Стійку. Через плече на фото зазирнула Марі.
— О Боже! — вигукнула вона і аж відсахнулася від аркуша.
— Що таке?
— Хіба не бачиш? Придивися до грудей...
Лев повернув голову до дружини.
— Не сміши, кохана!.. Хіба там є на що дивитися?.. — І прикусив собі язика. Бо з-за пазухи Стійкої визирала справжня змія!..
— Значить, я не помилявся... — прошепотів збентежено. — Змія є змія. А для чого вона з нею носиться? — запитав Бориса, розуміючи, що саме в цій гадюці нинішній вундеркіндів сюрприз.
— Очевидно, змія має вивести вашу колегу Бориславу Болеславівну на кам'яного лева. Вони обходили з нею вже півміста. Це те, що я встиг засікти.
— Серйозно...
— Ще не все, — продовжував вундеркінд. — Скоріш за все, ця змія в обумовлений час і має викрасти душу Львова.
— Ти натякаєш, що душа Львова може оселитися в зміюці?
— Так. І це буде її ув'язнення, так би мовити. А може, навіть і смерть.
— О Господи!
— І я так кажу. Але, як завжди, є шанс. І його знову вгледіла моя Люба. — Навіть не вірилося, що перевчений сухар Борис може мати такий ніжний голос. Люба аж зашарілася. Марі розпливлася в блаженній усмішці, бо щире наївне кохання цих «дітей» її радувало. Лев перестав сьорбати другу порцію грибної юшки.
— Кажи!.. — підігнав вундеркінда.
— Голуб! — Борис не спускав очей з Лева. — Голуб — наш рятівник. Усе скидається на те... Світло — морок... Голуб — змій... І під куполом музею етнографії був хто?
Ще так довго за святковим столом, де зібралися щирі друзі, ніхто не мовчав. Якийсь таємничий лабіринт роздумів плівся...
— Але як? — розбудив мовчанку Лев.
— Не знаю, — відповів Борис.
— Юріїв день уже на хвості...
— Але не на носі, Леве Львовичу, як Колобок... Так що є час... З хвоста до носа чималий шлях...
— Чуєш, очкарику, якби я тебе не знав з пелюшок, точно подумав би, що ти диверсант. Коли треба мчати — ти гальмуєш! Коли варто перечекати, ти здіймаєшся, як вітер, і кудись мчиш.
— Зараз я не гальмую, я роблю паузу. Яка в недалекому минулому, зауважте, врятувала вам життя.
— І що? Мені тебе за це розцілувати?
— Хай Бог боронить! Цілуйте Марі! Вона цього дуже заслуговує... А мене є кому цілувати...
— Не будь таким самовпевненим, дурнику! Справжні жінки люблять не пихатих півнів і не відважних левів, а чоловіків, яких треба оберігати. Бо справжні жінки — берегині!.. Отак, синку, вчися, поки я ще живий...
— Добре. Але перед кавою дещо про кам'яних левів...
— Давай, — усміхнувся Безрукий, підморгнувши Любі і Марі, які різали пирога.
Борис став біля столу. Мав звичку розповідати стоячи.
— Ми ведемо основні пошуки кам'яних левів біля ратуш Правильно?.. — Безрукий кивнув. — Тому що наші послання прив'язані до Юрія Змієборця, а мер наш — Юрій Змієборець, так?.. — Борис піймав очі жінок. Вони погодилися.
— Перепрошую... — Люба застигла з ножем у руці. — А чи є інші місця, пов'язані з легендарним Змієборцем?..
— Є, Любочко. Ти в наше дивакувате товариство вступила пізніше... І не знаєш, що все враховано і досліджено. Нема інших зачіпок. Так що...
— Не знаю... — зронила Люба. — Але відчуваю, що таємниця криється у соборі Святого Юра...
— А ви? — Борис звернувся до Марі і Лева.
— Я теж... — сказала Марі.
— Я — ні, — після паузи відповів Лев.
— Тоді дозвольте мені продовжити... Маю підозру, що душа Львова може ховатися у левах старої зруйнованої ратуші. Наскільки мені відомо, старих левів було вісім. Деякі з них тримали балкон тодішньої ратуші. Дотепер їх збереглося п'ять. Два лева зараз красуються на Високому Замку, два стоять на вулиці Коперника неподалік костелу Святого Лазаря, а один лев-дідусь, який колись стояв біля міської ратуші, тепер зберігається у Львівській галереї мистецтв, а конкретніше, розкошує в Італійському дворику. Це найстаріший лев, знайдений у місті, кажуть працівники музею...