— Він теж полював за душею Львова! — заокруглила свої оченята Люба. — І ми в цьому переконалися, коли його змія напала на голуба біля собору.
— Багато чого я тоді ще не міг втямити, але знав точно, — вів далі Лев, — що Стійка і Чортополох — основні претенденти на душу міста. Як і для чого — я не знав!.. Але від Борислави і Наума несло небезпекою! Явною! Повірте, я загрозу чую шкурою!.. З мене не зводили очей люди Лавника, мене слухав Чортополох!.. А може, не лише слухав, а й бачив... За мною шпигувала перевдягнена в двірничку Стійка. Благо, вона нікому не довіряла, тому капостила сама... І я мусив щось придумати!.. До того ж, щоб не зачепити вас, мої любі!..
— І?.. — підігнала Лева Марі, явно незадоволена почутим.
— І я на Закарпатті в одного народного умільця замовив скульптуру Юрія Змієборця на левові!..
— Овва! — навіть бабуся не змогла приховати здивування. — Скульптура — бутафорія?..
— Витвір мистецтва, пані Гелено! — заперечив Лев. — Сенсація! Шикарна приманка для туристів!..
Як виглядали Марі, Борис і Люба — краще не казати. І взагалі словами важко описати.
— Мера хоч попередили? — єхидствував вундеркінд.
Безрукий розізлився.
— Не в'їдайся, очкарику, добре? — попросив. — Мер був у курсі. Інакше не освячував би скульптуру. Ще й у тому місці і в той час, коли нам було потрібно!..
— Я повірила, що душа Львова у цьому Юрієві на левові... — прошепотіла Люба. У неї потрясіння не минало.
— Так мало бути. Всі мали повірити. І це спрацювало. Далі... — Лев погладив дружину по її пахучому хвилястому волоссі. — Тільки ти зараз, кохана, не скипи. Гаразд?.. — Марі мовчала, не дихала і не рухалась. — Згодом до мене зателефонували. З погрозою. Попередили, щоб я пам'ятав, що маю дружину і дитину. Голос був Лавника. Номер телефону Лавника. Але дзвонив, скоріш за все, Чортополох... Ну не Ярема — точно. Вібрації голосу судді я можу вирахувати навіть на заповненому шаленіючому футбольному стадіоні, так він мені колись допік!.. Більше того — я цей дзвінок передбачив. Не знаю чим: інтуїцією, клепками, душею, але я його чекав... Тому... — Лев відсунувся від дружини, — я сам у себе викрав Марі і Ганнусю!.. — Безрукий принишк, чекав шквалу емоцій, але саме шок усі емоції його друзів і паралізував. Продовжував Лев уже сміливіше: — Точніше, мої хлопці це зробили і відвезли моїх дівчаток на одну неприступну дачу добре перевіреної людини... Сподіваюся, кохана, тобі там було добре? — зиркнув на дружину.
— Мені там було страшно, Безрукий! За тебе, дурня!..
— Операція пройшла успішно, — Лев ніяк не зреагував на комплімент, — завдяки надійному другові, який у міліції не останній чоловік...
— Хто це такий? — налетіла Марі.
— Я, — відповів кульгавий водій Василь. Марі аж тепер придивилася до скромного, непримітного чоловіка. Схоже, впізнала.
Гори трохи підросли, аби ліпше бачити чудноту, яка засіла в альтанці біля водоспаду Любили гори людей, що вміли радувати світ цікавими емоціями!..
— А я стільки проплакала за Ганнусею і Марі... — дорікнула Люба.
— Прости, дитино, так треба було. Я мусив їх сховати. Цим викраденням я неабияк збив з пантелику Чортополоха... Оскільки маг мене чув, я мав його переконати у правдивості моїх почуттів. Я помчав на дачу до Лавника і там суддю трохи потовк. Дорогою назад викликав міліцію. Уже справжню, не дивіться так на мене. І випадково загубив телефон. Тобто викинув його. На смітник. Бо настав час вуха магові прикрити... Потім мої незрівнянні хлопці на чолі з Василем, — кивнув на водія, — підкинули ще одну цікаву інформацію, яка тільки підтвердила мої здогади... — Лев почав повільно сьорбати запашний трав'яний чай.
— Яку? — не витримала Марі.
— У Стійкої заночував Чортополох. І не як Чортополох, а як пан Пилип, торговець зміями, який приніс гостинці для гадюки... Ясно, що він і змію Стійкій підкинув, ще тоді, коли я за Бориславою не слідкував...
— Овва! — знову вирвалось у бабусі Гелени.
— А як ви спілкувалися з Василем? — доскіпувався Борис.
— Просто. Через газетний кіоск. Я щодня купую газети. А там працює Василева дружина. Я непомітно брав газети, залишаючи записку. Так само разом з газетами забирав листа від Василя, — Безрукий розсміявся, чим зовсім не потішив Марі. Вона думала, що знає його, як облупленого, а виявляється — він обвів навколо пальця усіх підряд: і своїх, і чужих. — Далі виникла проблема — зникли голуби. Разом з цією проблемою прилетіла ще одна проблема.