Коли Алiна якось спробувала так само назвати матір, отримала вiд неї ляпаса. Вона страшенно образилась i вирiшила, що бiльше жодна сила не змусить її виступати перед гостями. Але така сила знайшлася: пiсля невдалих умовлянь батьки почали їй платити за кожен виступ по карбованцю. Вiдтодi Алiна стала справжньою актрисою i навiть із нетерпiнням чекала на чергову вечiрку. На вулицi вона розслаблялася. Зi слухняної, ввiчливої пай дiвчинки перетворювалася на цинiчну облудницю. Вона замикала дверi, вiшала мотузок з ключем на шию i йшла туди, де можна було на повен голос оповідати соромiцькi анекдоти, пiдслу ханi у дорослих.
Побачивши її на подвiр’ї, до неї сходилась уся компанiя. Друзiв було четверо. Найстаршiй, Славцi, виповнилося одинадцять. Алiна вважала її найзагад ковiшою. Славця вже фарбувала вiї дефiцитною «ланкомiвською» тушшю i чорним олiвцем наводила родимку на щоцi. Висока, тоненька i гнучка, вона завжди могла вигадати найцiкавiшу гру. Наприклад,
«в хлопця та дiвчину» або «в ґестапо». Цi iгри завжди були захоплюючими, з присмаком чогось недо зволеного, а тому - привабливого.
«Хлопець», як правило, затискав бiдну самотню «дiвчину» в пiд’їздi i намагався її «зґвалтувати», а в «ґестапо» «есесiвцi» рафiновано знущалися з «ув’яз нених», роздягаючи їх до трусiв чи змушуючи з’їсти три живих мурахи… Алiнина мама казала, що мати Славки i сама Славка - «повiї», та забороняла своєму «янголятковi» навiть близько пiдходити до їхньої квартири.
Вiрним пажем Славки був худорлявий, блакитно окий Вовик. Вовик мешкав на першому поверсi будинку разом із бабусею. Сусiди казали, що його мати покинула родину, а батько, колишнiй картяр, повiсив ся «на зонi». Вовик був дуже охайним i тихим хлопчиком. Вiн переїхав до бабусi, коли йому випов нилося п’ять рокiв, а коли та вперше випустила його погуляти у двiр, дiти спочатку подумали, що вiн - дiвчинка. У маленького Вовика волосся густими хвилями спускалося на плечi, а широкi шорти в дрiбну квiточку нагадували спiдницю. Через п’ять рокiв Славка перша назвала Вовика «педиком», i це прі звисько прилiпилося до нього. Вовка педик не розумiв до кiнця змiсту свого дворового iменi, але дiвчата його не ображали, а слово «педик» з їхнiх вуст звучало на вiть лагiдно. Дiвчата любили зав’язувати йому стрiчки, а iнодi тiшилися тим, що перевдягали його у свої сукнi.
Значення прізвиська розтлумачила друзям Рiнка. Її батьки були лiкарями i з раннього дитинства намагалися вiдкрито говорити з донькою на всi теми.
Рiнка «медичка» у свої десять знала, вiд чого народ жуються дiти i як саме це вiдбувається, чим хлопчики вiдрiзняються вiд дiвчаток та ще багато чого цiкавого.
Батько навiть брав її з собою в анатомiчку. Рiнка медичка вiдрiзнялася вiд усiх. Їй дозволяли дивитися дорослi фiльми i не примушували лягати спати рiвно о дев’ятiй. Вона вмiла захоплююче розповiдати рiзнi цiкавi iсторiї i пiд час гри «в ґестапо» демонструвала «больовi точки», на якi треба натискати.
Спекотного ранку всi четверо зiбралися на своєму улюбленому мiсцi - на лавочцi посеред двору - i думали, чим би їм зайнятися сьогоднi.
- У третьому пiд’їздi - нова дiвчинка! - сказала Славка. - Вчора я її бачила - така фiфа!
- Познайомимося? - запитала Алiна.
- А може, вона з тих, з «маминих цiпок»? - знизала плечима Рiнка.
- Вона гарненька… - сказав Вовик. - Бiлявка з довгим волоссям. У неї шорти з мереживом… Я таких нi в кого не бачив.
- А давайте - хто далi плюне! - запропонувала Рiнка-медичка.
Вони не встигли розпочати змагання, як у двiр вийшла нова дiвчинка. Вона упевнено пройшла у бiк лавки i мовчки сiла на самий край, ґрацiйно схрестив ши засмаглi нiжки. Знайомитися з нею не квапились.
- Хочете подивитись порнушку? - раптом сказало дiвча.
- А що це таке? - майже в один голос вигукнули всi.
- Це такi забороненi фiльми. За них платити треба, але в батька є «вiдик»- я дивлюся, коли його немає вдома. Якщо хочете, збирайте по карбованцю - я вам покажу…
Грошi були тiльки в Алiни - заробленi чесною працею на батькiвських вечiрках. Їй було шкода розлучатися з чотирма карбованцями, але невiдоме слово «порнушка» вабило, i вона заплатила дiвчинцi призначену цiну. Всi п’ятеро вирушили до квартири нової знайомої. Такого помешкання Алiна не бачила нi в кого: шпалери в кiмнатах були пiд колiр меблiв, скрiзь - пухнастi килими, дзеркала, запах дорогих парфумiв, та ще й назустрiч вискочив крихiтний абрикосовий пудель… Дiвчинка провела усiх до зали, поставила касету. М’яко загув апарат з дивною назвою «вiдик». Що було потiм, Алiна пам’ятала погано. Їй було соромно перед iншими за свою слабкiсть, але пiсля пiвгодинного перегляду вона ледь добігла до туалетної кiмнати i зблювала прямо в рожеву мушлю унiтазу…