Того дня, зайшовши до Прес клубу, вона невдо волено зiтхнула - майже за кожним столиком сидiли знайомi та напiвзнайомi, зала була сива від тютюно вого диму. Пiсля мерзотної ковзанки, якою здалося iнтерв’ю, Вiрi не хотiлося ні з ким розмовляти. «Ваш столик вiльний, панi Вiро!» - приязно звернувся до неї адмiнiстратор. Знесилена Вiра жестом показала:
«Менi - як завжди!» i пройшла до зали. З нею вiтали ся, вона посмiхалася до всiх, не зупиняючись, не всту паючи в необов’язковi балачки - їй хотiлося скорiше випити склянку прохолодного соку фреш, яка вмить з’явилася на її столику, щойно вона наблизилася до нього. Працювати з постiйними клiєнтами тут умiли.
Не встигла Вiра зробити ковток, як у дверях зали з’явилася знайома постать, i Вiра незадоволено насупилася: «Ну, цей вже точно не промине!» Справді, котячою ходою до неї наближався давнiй знайомий, новiтнiй «папараці» на прізвисько Дон Педро.
- Ну що, Вiрунчик, - одразу почав вiн свою звичайну пiсню, з якою звертався до всього, що пересувалося й мало необережнiсть носити спідни цю. - Може, вiзьмемо тут по бройлерку - i до тебе?
- Краще - до тебе! - вiдказала Віра. - Вагiтнiй Аллочцi треба гарно харчуватися, та й тесть, гадаю, не вiдмовиться пiдтримати компанiю.
- Ну от, ти завжди знайдеш чим зiпсувати свято душi! До речi, я сьогоднi перехопив на рекламцi пару тисяч, так що ти подумай!
- Добре, - пообiцяла Вiра, - я поки подумаю i пообiдаю, а ти, будь ласка, iди накресли пару формул.
Останнiй вираз вона пiдхопила з фiльму «Сiмнад цять миттєвостей весни» - так сказав Штiрлiц п’я ненькiй дамi, яка чіплялася до нього в ресторанi. Дон Педро, ще трохи повисiвши у Вiри над головою, сумно пiшов до бару «креслити формули», якi зазвичай складалися з трьох чотирьох чарок коньяку i «полiру валися» соткою горiлки «Абсолют». Вона не могла розмовляти з ним iнакше. Небезталанний хлопець, уїдливий i досить дотепний у свої статтях, вiн, як шахтар стахановець, старанно працював на свою кишеню й очi його запалювалися лише тодi, коли йшлося про грошi. У своїх писаннях вiн мiг довести до абсурду будь яку ситуацiю. Вiра звернула увагу на його прізвище давно, прочитавши його статтю про смертельне отруєння дiтей несвiжою рибою в дитя чому садку, яка мала веселенький заголовок: «Рибки закортiло!» Цей розв’язний тон Дон Педро свiдомо плекав у собi, адже на нього добре клювали багатi замовники - бульварна преса, еротичнi журнальчики та деякi нiчнi канали телебачення. «Коли я заробив свою першу тисячу зелених…» - приблизно так вiн починав кожну розмову, навiть якщо йшлося про погоду.
Принесли запашну страву «Наших б’ють!». Втома вiдступала, роздратування миналося. Вiра вже могла спокiйно огледiти присутнiх і появу ще однієї знайомої вже була здатна знести мужньо - до столика прямувала скандально вiдома журналiстка на прі звисько Луза. Свої еротичнi опуси ця колишня поетеса пiдписувала псевдонiмом Луїза Задова, тому гострi на язик колеги й утворили прізвисько «Луза», маючи на увазi й iнше - лузу на бiльярдному столi, в яку залюбки можна було закотити кулю. I Дона Педро, i Лузу Вiра називала не iнакше як «камарилья». Вона взагалi не терпiла епатажних «акул пера» i не розумiла, чому їм майже скрiзь давали «зелене свiтло» пiд назвою «пiпл хаває». А «пiпл» справдi з задоволенням сприймав i ненормативну лексику, й брутальнi вiд вертостi, й повну до себе зневагу. Луза спецiалi зувалася на скандальних iнтерв’ю, якi брала у зiрок естради, не вiдходячи вiд їхніх лiжок. У потрiбний момент пiд час фотозйомки з черговою жертвою вона вмiла миттєво розстiбнути блискавку свого шкiряного комбінiезону або, як штукар еквiлiбрист, виставити наперед свiй апетитний, ледь прикритий спiдницею задок. За цi матерiали й знiмки їй платили шаленi грошi.
- Привiт! - на увесь зал закричала Луза. - Смаже ного хочеш?
- Дивлячись чого, - вiдповiла Вiра. Вона знала, що Луза мрiє знятися в її програмi.
- А з чого замовиш! - запевнила Луза. - Напри клад, вчора я дiзналася розмiри одного мiсця у са мого…