Вiн знову пiдхопив її i, майже непритомну, внiс у свою кiмнату, штовхнувши дверi ногою і ледь не прибивши лоба цiкавiй Мiсiс Гадсон.
- Що трапилося? - стривожено запитав вiн.
Вiра задихалася.
- Я сама не знаю, - нарештi промовила вона. - Iнодi зі мною таке буває… Голова болить. Вибачте, я вас налякала…
- Ви мене потiшили. Я сам не мiг знайти приводу, щоби завiтати до вас. А тут - ви! Може, тепер щось розкажете про себе? Менi здається, ви чимось дуже стурбованi або перевтомленi.
- Я б не хотiла обтяжувати вас своїми розповiдями про себе, тим бiльше, що все це - зовсiм нецiкаво.
Насправдi їй чи не вперше в життi хотiлося говорити й говорити без упину про будь що - тiльки б знову не найшло божевiлля.
- Вам подобається моя квартира? - без наймен шого переходу раптом заговорила вона. - Її обставляв дизайнер - я тiльки замовляла колiр шпалерів. У спальнi вони бiлi, у вiтальнi - бордо, кухня зелена, як трава. Знаєте, кiлька рокiв тому я жила у крихiтнiй квартирцi i працювала у маленькiй газетцi, й так само не могла собi дозволити дорогих цигарок. Дивуєтеся?
Менше з тим, так воно й було. Просто треба в потрiбний час опинитися в потрiбному мiсцi, невже ви самi цього не вiдчуваєте? От ви, наприклад, опинилися в мене…
- Це ще не вiдомо - хто у кого опинився, - посмiхнувся Стас.
- Я не жартую. Ви вiдчинили дверi, коли менi це було потрiбно, i побачили мене такою, якою не бачив нiхто. I зараз… Хоча, яке вам дiло до мене? Я й сама iнодi дивлюся на себе звiдкись зi сторони, нiби замiсть мене смiється й розмовляє зовсiм iнша людина, а я вiдлетiла туди, звiдки не повертаються. Дивлюся на себе i намагаюся зрозумiти - хто я така, навiщо я тут?
- Ви завжди жили самi? - запитав Стас.
- Так.
- А ваша мати…
- Нi, нi, нi! - Вiра раптом затулила руками обличчя. Стас злякався, обхопив її, вона, як дитя, притислася до нього. За хвилину вiн вiдчув, що вона засинає. Вiн ледь устиг розшнурувати грубi моднi чоботи i якось прилаштувати її на своїй потертiй канапi. Вiн боявся поворухнутися й витягнути руку з пiд її плеча - так i лiг поруч, якось вмостившися на самому краю. Стримавши хвилювання, вiн погладив кiнчик її волосся, так i лежав, тримаючи його у паль цях - пасмо каштанового волосся, що перекинулося на його обличчя…
Посеред ночi вона поворухнулася й увi снi ще мiцнiше притулилася до нього. Стас обережно, аби не злякати, обiйняв її. З прочиненої кватирки тягнуло холодом, а вкрити її вiн просто не встиг. Треба було б устати, зачинити кватирку, обережно витягнути ковдру, накрити її i так само тихо знов лягти поруч.
Подумки Стас проробляв це вже вдесяте i уявляв, як їм одразу стане теплiше. Але страх розбудити її й порушити цi несвiдомi обiйми був сильнiшим за холод.
Вiн продовжував лежати, намагаючись перетворитися на теплу грубку, щоби їй було тепло i вона не прокинулася. Вiн знав, що цi обiйми - химернi й нереальнi, як і все, що пов’язано з нею - «рибкою» з iншого вимiру. При свiтлi вуличного лiхтаря, що падало на них, вiн мав можливiсть зблизька роздивитися її обличчя - з такою тоненькою шкiрою, що на скронi можна було помiтити деревце судин, вдихав запах її волосся. Такого у нього ще не було нiколи - вiн обережно, як рiдкiсного метелика, обiймав жiнку i не був анi п’яний, анi збуджено спiтнiлий, нетерпля чий чи награно досвiдчений. Жодне вiдчуття з його минулих пригод i випадкових зустрічей не вкладалося у схему стосункiв з цією жiнкою. Вiн не помiтив, як заснув.
Прокинувся пiд шосту ранку. У вiкно вже заглядало непевне свiтло передосiннього промiнчика. Вiн уже лежав, накритий ковдрою. Поруч ще теплiла заглиби на вiд її тiла. Вона знову втекла. Тихо, як тодi, нiби випливла з кiмнати разом із нiчним протягом.
«Рибка, мила рибка», - з нiжнiстю подумав Стас, вiдчуваючи, що у його життя увiйшло щось тепле, яскраве, незрозумiле i, мабуть, дуже сумне…
День десятий- Що це за неподобство? - репетува ла на п’ятихвилинцi Лiлiана Олегiв на. - Це переходить усякi межi! Що з Ярославою? Другий день не з’явля тися на роботi - це вже свинство!
Розпустилися! Та - хвора, тому треба на тенiс, у тої - незаплановане побачення чи ще казна що!!! Так не можна, панове! Я не допущу анархiї у вiддiлi!
Володимире, негайно їдьте за Ярославою Михай лiвною i привезiть або її, або її заяву про звiльнення!
Вовик миттєво вискочив з кабiнету.
Ірен Роздобудько Пiсля цього скандалу Вiра не змогла залишатись у кiмнатi i вирiшила пiднятися до кав’ярнi. У швидкiс ному лiфтi зiштовхнулася iз сивочолим завiдувачем вiддiлу маркетинґу i вiдвела очi - коханець Алiни схуд i постарiв рокiв на десять…