- Ну що ж, менi було дуже приємно познайомитися з вами. Ви не забули про мою пропозицiю?
- Завтра я маю їхати у вiдрядження. Я б змогла пiдiйти до вас через мiсяць - зараз у мене багато роботи.
- Довго! - зiтхнула Лiлiана. - Але менше з тим, ми на вас зачекаємо. Отже, домовились - за мiсяць ви у мене?
Жiнки попрощалися. Вiра ще посидiла в ресторанi, обмiрковуючи зустрiч, поки не дiйшла рiшення, що те, що трапилося, - це шанс змiнити життя.
I ось тепер вона стояла перед аґенцiєю i нервово поглядала на годинник. За п’ятнадцять до дев’ятої Вiра вiдчинила важкi дубовi дверi з табличкою «Вiддiл культури».
Три пари очей одразу ж втупились у неї. У великiй кiмнатi за скляними перегородками, як риби в акварiумах, сидiли три жiнки. До внутрiшньої кiмнати з табличкою «Шеф редактор» вела зелена килимова дорiжка. Всi три жiнки були приблизно одного вiку з Вiрою. Вона приязно усмiхнулася до них i рiшуче увiйшла до приймальнi.
За бiлими дверима була справжня оаза - невелика свiтла кiмната, заставлена вазонами з японськими карликовими деревами, кiлька круглих акварiумiв на високих кованих пiдставках з «золотими» рибками та картини на стiнах (переважно - добре зробленi копiї Бройґеля) створювали особливий екзотичний зати шок. За деревами, акварiумами та картинами Вiра не одразу помiтила у кутку секретаря. Спершу вона вiд чула на собi його погляд. Оточений майже з усiх бокiв вазонами, за бiлим столом сидiв тендiтний молодик у бездоганному сiрому костюмi й уважно дивився на Вiру.
- Менi було призначено на дев’яту, - сказала вона.
- Зачекайте, будь ласка, Лiлiана Олегiвна вас за просить, - привiтно промовив молодик, вказуючи їй на стiлець. До зустрiчi лишалося ще п’ять хвилин.
Екзотична приймальня розслабляла. Вiра навiть вiдчула дрiмоту i легкий головний бiль. Сидiти навпроти занадто уважного молодика i мовчати було неприємно, але Вiра намагалася вiдiгнати неґативнi вiдчуття. Врештi, вона так довго мрiяла потрапити сюди. Пiсля надмiрної розкутости телевiзiйникiв пiдкреслена офiцiйнiсть i тиша аґентства здавалися їй майже священними. Молодик щось набирав на комп’ютерi, його тонкi пальцi швидко вiдбивали ритм.
Вiра помiтила, що нiгтi його акуратно пiдфарбованi блiдо молочним, майже непомiтного тону, лаком.
Рiвно о дев’ятiй секретар зайшов до кабiнету. За хвилину вiн запросив Вiру.
За довжелезним чорним столом сидiла розкiшна бiлявка - її недавня знайома Лiлiана Олегiвна Поволоцька. Вона дивилась вiдкрито i привiтно, витримуючи паузу. Вiра сiла навпроти i, також вiдкрито i прямо, глянула у вiчi майбутнiй начальницi.
Тiльки тепер, коли та була без окулярiв, Вiра помiтила, що одне око Лiлiани Олегiвни було зеленкувате, а друге - блакитне. I вiд погляду цих очей у Вiри десь усерединi - ближче до шлунку - пiднялася хвиля солодкавої нудоти. Так iнодi буває, коли раптом бачиш щось надто потворне або неприродно прекрасне.
- Я рада, що ви прийшли, - сказала Лiлiана Оле гiвна, - вважаю, те, що ви робили на телебаченні, - блискуче. Я ваша щира прихильниця. У нас у вiддiлi є вакансія, але я пропоную вам посаду мого заступ ника. Менi самiй важко впоратися з таким обсягом роботи, а ви, як менi здається, висококласний спе цiалiст. Як ви на це дивитеся? Для початку ваша ставка складатиме - плюс мiнус - тисячу доларiв.
Але це - першi три мiсяцi, потiм отримуватимете бiльше. Ну як, згоднi?
- Коли приступати до роботи? - запитала Вiра.
- Хоч зараз. Пишiть заяву. Сьогоднi вирiшимо усi кадровi питання, поставимо вам гарний стiл, познайо митеся iз колеґами… Я зацікавлена, аби ви увiйшли в курс справ якнайшвидше, адже завтра я на кiлька днiв вiдлiтаю до Осло.
Лiлiана Олегiвна запропонувала каву, i Вiра не вiдмовилася. Каву секретар принiс у крихiтних порцелянових фiлiжанках. Ковтаючи запашну гарячу рiдину, Вiра намагалася якомога приязнiше дивитися в обличчя новiй начальницi, але це в неї чомусь не виходило: усе враження псували рiзнобарвнi очі, й Вiру охопила нiяковiсть із присмаком жалю й огиди.
* * *Перший день на новiй роботi був суто орга нiзацiйний. Вiрi видiлили й обгородили скляною стiн кою просторий куток у приймальнi. Володимир, секретар Лiлiани Олегівни, сприйняв це без ентузi азму. Сама Лiлiана, пiдписавши Вiрину заяву, поїхала додому збиратися у вiдрядження.
У вiддiлi панував спокiй. Вiра наводила порядок у своєму закутку, знайомилася з новими обов’язками i намагалася налагодити контакти з колеґами.
Три жiнки поставилися до неї з обережнiстю, i спершу розмови не йшли далi чемних привiтань.
Пам’ятаючи неписанi закони «вхiдчин», Вiра купила двi пляшки шампанського та коробку цукерок i пiд час обiдньої перерви запросила всiх до себе за стiл. На цьому невеличкому фуршетi вона з цiкавiстю спосте рiгала за спiвробiтницями. Всiх їх об’єднувала якась невловима схожість. Можливо, у таких престижних мiсцях усi жiнки мають однаково вишуканий вигляд.