Алiна спецiалiзувалася на кiнокритицi, Ярослава писала про музичнi новини, Зарiна займалася театром.
Вiра здивувалась їхній стриманостi навiть пiсля третього бокалу шампанського. Здається, перед тим, як щось сказати, кожна жiнка складала подумки речення i старанно стежила за правильнiстю наголосiв i артикуляцiї. Всi троє були як на сценi. Вовик вiд шампанського вiдмовився, зіславшися на дiєту, i пiшов уживати корисну їжу в редакцiйний буфет.
Вiра старанно пiдтримувала розмову i намагалася ставити якомога бiльше легких запитань. Їй ввiчливо вiдповiдали. Але вона вiдчувала, що весела жiноча балачка не клеїться. Жiнки уникали дивитись їй у вiчi i явно нудьгували, час вiд часу розглядаючи свої довгi старанно вiдполiрованi нiгтi.
Зрештою Вiрi здалося, що вона намагається розво рушити манекени, усе попливло перед її очима, приязна посмiшка перетворилася на маску, яку кортiло негайно скинути, стерти з обличчя. «Куди я потрапила?» - майнула крамольна думка, але шансу для вiдступу вже не було.
- Ще шампанського? - запитала вона.
- Взагалi, ми на роботi не вживаємо… - презирливо скривила губи Ярослава.
- А я вiддаю перевагу «Астi мартiнi», - додала Алiна.
- Дякуємо, - пiдвела риску Зарiна. - Iншим разом.
Вiдбувши цей «номер», Вiра взяла свiй маленький блокнотик i вже пiсля перерви вирiшила заскочити у башту кав’ярню випити кави.
Швидкiсний лiфт за хвилину пiдняв її нагору.
Вибравши найдальший столик, Вiра вiдкрила свiй блокнотик i почала записувати враження.
«Алiна» - вивела вона на першiй сторiнцi i замислилась. Їй завжди було цiкаво записати першi враження про людину, щоб згодом перевiрити свою iнтуїцiю. Отже, Алiна. «Смаглява Барбi, - писала Віра. - Бездоганнi пропорцiї. Волосся довге, фарбова не. Насправдi, певно, має темно каштановий вiдтiнок.
Дурненька? Скорiше - дуже стримана. Здається, одружена. Нiчого цiкавого». Наступний абзац, пiд на звою «Ярослава», був такий: «Нервова красуня з озна ками прихованої стервозности. Тричi непомiтно штов хнула ногою Алiну, коли розмова зайшла про Л. О.
На пальцях - три каблучки: двi зi смарагдами та то ненька з дiамантом. Вище лiктя - синець. Мабуть - бурхливе особисте життя. Незамiжня. Розумна. Зла».
«Зарiна. Мовчазна. Iнтелiґентна провiнцiалка.
Темна конячка. Поки що - все». «Вовик. Павучиха з бiлими очима. Підлабузник».
Спостережень було небагато. Вiра швидко допила каву i спустилася вниз.
Коли вона зайшла до кiмнати, усi четверо стояли бiля столу Зарiни i про щось жваво розмовляли.
Помiтивши нову начальницю, зграйка швидко пурх нула по своїх акварiумах.
«О Господи, - подумала Віра. - До усього цього треба ще довго звикати… Нiчого, прорвемося», - i, сiвши за свiй стiл, почала розбирати папери.
* * *Алiна повернулася додому об одинадцятiй.
- Знову збори? - невдоволено запитав чоловiк. - Ваша вiдьма з вас мотузки в’є, а ви мовчите…
- Це не твiй клопiт! У нас ще одна вiдьма - нова «замша»… - втомлено вiдповiла Алiна i попрямувала до ванної.
- А ти сподiвалася, що це мiсце для тебе, дурнень кої? - ледь устиг вставити шпильку чоловiк. - З тобою у Лiлiани все скiнчено, можеш не хвилюватися.
Алiна вiдкрутила кран i почала здирати з себе сукню - вона занадто пахтiла французьким коньяком, яким її випадково облили в ресторанi.
«Проклята сука, - думала Аліна. - Ти ще поплачеш, погань така…»
Вона швидко натягнула нiчну сорочку. Вже заси наючи, вона повторювала: «Iще поплачеш, суко!»
* * *Ярославу Володимир пiдвiз на своєму авті пiд самий пiд’їзд.
- Тебе провести до лiфту? - запитав вiн.
- Нi, сонечко, їдь додому, - вiдповiла жiнка.
- А поцiлувати? - кокетливо закотив очi Вовик.
Вони нiжно поцiлувалися. Пiд час поцiлунку Вовик поклав у її руку маленьку ампулу. Ярослава вислиз нула з авта.
Вовик ретельно витер губи бiлою хусткою i за пустив двигуна.
Ярослава ще довго курила на кухнi. «Треба з цим закiнчувати, - думала вона. - Припиняти негайно, iнакше - смерть, а то ще й гiрше - дурдом. А там - сiрий халат i божевiльнi очi, як у Ольги…». I щойно вона так подумала, як зовсiм iнша, незалежна вiд її розуму, сила пiдняла її i примусила швидко розпа кувати одноразовий заштрик.
Голка увiйшла в стегно легко. «Завтра, завтра усе буде інакше», - подумала Ярослава, поринаючи у вир кольорових iнтеґралiв. Її обступили легкi тiнi. Голова схилилася на стiл.
* * *На порозi Зарiна одразу ж потрапила у мiцнi обiйми. В її вуха полилися безсоромнi, жагучi слова.
Вона обожнювала цю брутальнiсть, цi болючi обiйми, усю цю гру.