- Мені піти? - видав Святослав розглядаючи Міха.
- Паскудниця…ти і сюди хлопчика привела..- видихну мені на вухо Міх і спробував мене поцілувати.
- Так, друже стій спокійно.
- Може ми з тобою займемося більш приємнішим а? - шепотів Міх мені на вухо. - Гарячим таким сексом? - вовтузився губами по моїй щоці.
- Радість моя, який секс тобі он зараз білий друг розпочне співати, обійми мене, обійми. - як могла проспівала з пісні Океану Ельзи. - Мовчи нещастя. Пішли на кухню. - потягла я його за собою і посадила на стілець, роздумуючи, що йому дати випити. Звісно він вхопив мене за стегна, ляснула йому по рукам. Організм Міха був відомий, алкоголь він переносив тяжко. Повернулася до тумбочки згадавши чудовий рецепт, як можна полегшити стан Міха. Налила йому в склянку води.
- А ти солоденький. - за моєму спиною почула я шарудіння, повернулася, коли Міх саме зажимав Святослава.
- Міх, блять, - вилаялася я і кинулася відтягувати його від Святослава.
- Святослав, спокійно. - Міха кинула на стілець і всунула в руку йому склянку з водою, змусивши його випити.
- Міх не буйний. Так просто має одну прибиту звичку, коли п’яний всіх любить, байдуже від статі, віку і т.д.. Тому не бий його будь-ласка. Його приставання далеко не заходять. Все нормально. Він зазвичай дозволяє собі пити тільки в компанії друзів, які про цю особливість знають. Потім його штормить і ще день випадає з його життя. - та щось нормально не було у Святослава, той стояв притулившись до стінки, його кулаки час від часу стискалися, а погляд нервово перебігав з мене на Міха. Налила ще одну склянку води і змусила Міха і її випити.
- Так, 50 відтінків синього і де ж ти так налакався?
- З Вадимом. - мотнув він головою. - Ти йому мозок зірвала, коли він побачив як, - він зобразив поцілунок, - з його братом. - договорив він. І подумки я дуже брудно вилаялася.
- І де Вадим?
- О, він люто ненавидить свого брата. Ну, я набрав Луку і той його забрав додому, або прикопати десь. Ну, це як у них там далі піде. Так, ти тепер з Лукою? І у вас такий роман, що бідний Вадим не знає, як йому далі жити. - налила ще одну склянку води і сунула її Міху в руки. - Мене зараз знудить. - видихнув він. Підняла і провела до білого брата.
- Святослав, а зроби будь-ласка чай. - попросила я. Напружено кивнув і пішов на кухню. Вадима жорстко нудило, від білого брата я його відірвала коли він вже був геть обезсилений.
- Жити будеш. Давай потихенько зараз вмиємося, я тебе чимось смачненьким напою і спатки.
- А ти все таки жорстока, але переспати з тобою було б цікаво.
- Ясно, алкоголь ще гуляє по крові.
- І губи в тебе такі класні…
- Тебе щойно нудило, навіть не думай. - спинила я його потяг.
- Але твій рот мене заводить. - простягнула йому зубну щітку з біленькою пастою зверху. - А поцілунок буде?
- Буде. - завірила я, аби прискорити процес. Зуби він почистив трохи розгойдуючись над раковиною і навіть вмився. Повернувся до мене.
- Стафілококчик ти золотистий, а не людина. - обійняла і навіть поцілувала в губи. Він встиг облапати всю мене. - Давай, рухай на кухню. - посадила Міха , він вів себе відносно спокійно, відвішував сумнівні компліменти Святославу, поки я знайшла сорбент, набрала в ложку і підійшла до Міха.
- Ні, - тихенько завив він, - тільки не ця гидотна.
- Треба, мій орел. Треба. Будь розумником відривай рот і ковтай.
- Я не хочу.
- Ти моє ходяче лихо, можу завезти в лікарню…там клізма, капельниця.
- Ненавиджу тебе. - пробурмотів він і скривившись відкрив рот, засунула ложку йому до рота і швиденько дала запити водою то все. Міх розважався тим, що шипів і кривися.
- А я тебе обожнюю, особливо коли ти в зюзю.
- Безсердечна. А це все через тебе.
- Всі біди взагалі через жінок. Бо понароджують дурнів. - знизала я плечима. - Так, голубе сизокрилий, полетіли на сідало спатки, а то скоро вже прокинеться бажання тебе убивати. - підхопила я його, він з радістю обійняв мене, вірніше повис на мені, двічі облизав моє вухо , щось типу цілував щоку. На ліжко я його струсила, він впав зірочкою, вмостила його, Міх ще пробував хапати за руки, легенько луснула його по рукам, накрила його пледом. Він пововтузився та досить швидко відрубився. Постояла над ним, наче все нормально спить. Вийшла. Святослав стояв біля вікна в кухні, так як я його і покинула.
- Я тепер не жилець, так як багато бачив? - ошелешив він мене запитанням і головне з таким серйозним виглядом, що я просто вибухнула від сміху.
- Ангелик звідкіль такі думки? Я звісно не люблю коли моє життя стає надбанням нації, та спробую то пережити. - відсміявшись відповіла я. - Сідай краще, чай спокійно поп’ємо. А то я розумію, що твоїй моральності нанесено удар.
- Просто не люблю п’яних. - пересмикнув він плечима.
- А що так? - заглянула йому в очі, та він відвів погляд.
- Не розумію, особливо тих, хто потім не контролює себе і з нього вилазить все саме гірше, що десь там сиділо тихо причаївшись.
- З тим складно сперечатися. Та життя воно зазвичай не чорно біле, в ньому не існує однозначного зла чи добра, все це іноді досить переплетено і як часто буває те, що здається нам злом буває прихованим благом. Це ще тільки юність з присутній її максималізмом має гостру нетерпимість до певних речей, загострення почуттів, категоричність в сприйнятті, але всьому свій час, кожен період життя людини важливий. За юності наступає зрілість, яка бере на себе відповідальність за своє життя, за свої успіхи та поразки, як довіряє собі, яка не має часу на злопам’ятність та образливість , вміє прощати, вміє керувати своїми почуттями та емоціями, вміє любити і приймати любов, вміє бути вдячної, вміє знаходити опору в собі і вірить собі, адекватно оцінює себе та не ставить не реальних цілей, прагне постійно розвиватися і розширювати свої знання, піклується про свій фізичний стан.
- І в якому стані ваш «друг»?
- Мій друг, як і кожен з нас унікальна особистість, який ще не відкрив шлях до себе. Та я не готова зараз обговорювати з тобою мого друга.
- Я тоді піду. Я не стану щось говорити з того, що бачив. - квапливо запевнив він.
- Святослав, все гаразд. Не переймайся і не бери нічого дурного в голову. - та він вже набрався всього по самі зав’язки, хвилювався, нервував і явно почувався незручно. Провела його.
- Я зробив лабораторні. Я більше не буду вас турбувати . - уже за дверима видав він і помчав до ліфта.
- Ну, хоч може вчитися будеш. - пробурмотіла я. Повернулася на кухню, помила посуд, зробила собі ще чаю і зателефонувала Луці.
- Привіт!
- Привіт! - його голос звучав втомлено.
- Як ти?
- Іноді хочеться здохнути, сьогодні саме цей день.
- А як Вадим?
- Ти вже знаєш? - здивовано перепитав він, а потім сам собі ж пояснив. - А , там же Міх був. - при тому Міх якось дивно виговорив. - Вадим мене ненавидить, що не є ново для мене. Просто добавив ще одну причину для своєї ненависті.
- Думаю, ти тут значно перебільшуєш.
- Слухай, я вже навіть говорити з ним боюсь. На все, що я скажу він вишкірюється, гірше розлюченої пантери.
- Лука, я все розумію. Ситуація вкрай непроста. Мені здається, що така поведінка Вадима, на те, що йому просто не вистачає уваги. У Вадима є тільки дідусь, який щосили намагається замінити йому і батька і матір і діда і ти. Ти працюєш майже цілими днями, в тебе є ще особисте життя і на брата у тебе вже не вистачає ні сил ні часу. Вадим залишається наданим самим собі, на нього теж є тиск оточуючих, проблеми друзів, непорозуміння, проблеми з особистим життям, проблема самому заробляти гроші, все це зрозуміло виливається в виплеск негативних емоцій. В цьому немає нічого нового. Ти вже можеш контролювати свої емоції і почуття, але повір твоє мовчазне роздратування теж оцінюється оточуючи, так немовби вони тобі заважають і почуттям вини, за те, що відривають тебе від більш важливіших справ і відчуття непотрібності.
- Ти теж…- він видихнув, - так почуваєшся зі мною?
- Не можу сказати, що зовсім нічого не почуваю, але я можу ще розділити твої почуття в цілому і твої почуття саме до мене. Хоча, коли ти обираєш роботу, а не мене, коли ти приносиш роздратування з роботи і сам у ньому варишся, не допускаючи мене до цього, то почуття якоїсь черги до твоєї уваги у моєї жіночої половини звісно виникає.