- Я сподіваюсь…- замовк він. - Ти мені теж подобаєшся. - пробурмотів.
- Ну, тоді жили вони довго і щасливо і діставали один одного поповній. - прошепотіла я. - Спи, вже чутлива ти душа моя.
- А твого цього не принесе?
- У Луки, вдома такий же навалений ханурик малолітній. Тільки якщо я сподіваюсь можу тобі ще гайки вкрутити, то у нього все кепсько з цим. Полиш дурні думки і спи собі спокійненько. - Міх тяжко зітхнув та все ж вклався спати.
Вранці я прокинулася перша сходила в душ витворила сніданок і легко приготувала оладки. Коли в кухню зайшов Міх я вже пила каву.
- Вибач за вчорашнє. - не підіймаючи на мене очей вибачився він.
- Вибачаю. Сніданок? - певно мій голос звучав добродушно, бо заглянув в очі і навіть якісь висновки зробив бо плечі трохи розслабилися.
- П’ять хвилин, тільки душ прийму. - зник він у ванній. Тільки я повернулася до кави, як у двері подзвонили.
- Не дім, а прохідний двір якийсь. - чесно тому здивувалася я, так як ну зовсім гостей не чекала. За дверима стояла Ліза, до того ж з вельми задумливим виглядом, бо продовжувала тиснути на дзвінок. Відвела її руку в сторону, Ліза озирнулася на мене.
- І тебе я люблю зранку. - пробурмотіла.
- Я мимо проїздила. Зроби мені кави. - моя щелепа впала донизу, я так і не зрозуміла, що то тільки було, але пішла за Лізою слідом на кухню і поставила варитися їй каву. Звісно Міх довго не міг залишатися в ванній, коли за спиною почула шарудіння, яке супроводжувалося просто таки похоронною тишею, стало зрозуміло, що вони зустрілися.
- Доброго ранку! - першим з себе виштовхав привітання Міх. На що Ліза втратила дар мови і просто витріщалася то на нього то на мене.
- Просто в мене ночував. - суворо проговорила я.
- Ясно. - після такої короткої відповіді уже ми з Міхом витріщалися на неї. У Лізи з Міхом були вельми своєрідні відносини, щось як між кішкою та собакою, він собачився вона шипіла, а я з сумом спостерігала за цим цирком.
- В тебе все добре? - не втрималася я перша.
- А, так, все нормально. Просто чого можна від нього чекати…- навіть не дивлячись ні на мене ні на Міха відповіла я.
- Так?! І чого ж від мене можна чекати? - завівся з півоберта Міх.
- Так! Друзі мої спинилися обоє. Мені так і хочеться запитати, а що відбувається?
- Нормально все. - заховавшись за чашкою кави відказала Ліза.
- Як зазвичай я занадто недосконалий, щоб дихати з нею одним повітрям. - пробурмотів Міх.
- А давайте просто поснідаємо спокійно. - внесла я слушну пропозицію. Ліз, скуштуй оладку. Міх сніданок стигне. І запанувала тиша. Ліза пила каву, а Міх почав водити виделкою по мисці. Я продовжувала не розуміти, що відбувається.
- Я певно піду. - пробурмотів Міх. Я перевела на нього погляд, бліднуватий, сумнуватий, але жити буде.
- Я певно теж. - піднялася Ліза. І я якось відчула, що втрачаю зв'язок з реальністю.
- Добре! - кивнула я цьому дикому непорозумінні. Міх з Лізою зібралися і дружно вийшли з моєї квартири. А я залишилася сама, потисла плечима і з думками, що вони двоє дорослих, адекватних та розумних людей, якось розберуться.
Телефон наполегливо дзвонив, на дисплеї був номер Ніни. Зазвичай у робочий час до мене ніхто не дзвонить, окрім екстрених випадків, тому я підхопила телефон і швидко вийшла з аудиторії.
- Ніна, щось сталося? - перше, що я встигла запитала почувши її схлип.
- Так, я розлучаюсь з Сергієм.
- Що? – перепитала я подумавши, що то почулося. Вони вже були разом одинадцять років. – Добре, ти де зараз?
- Вийшла з роботи, сиджу в якомусь кафе на Подолі, – і вона шморгнула носом, – не можу працювати, не можу йти додому.
- Добре. Я до тебе через 40 хвилин під’їду . А ти поки візьми собі щось поїсти і чай зелений візьми. Гаразд? І чекай на мене. – пару я якось добула.
З роботи я відпросилася, відпустили навіть слова не сказавши, хоча я підозрюю тихо мене ненавиділи, але то було байдуже. За рекордний термін я дісталася Подолу, довелося ще раз набрати Ніну і вислухати її плутані пояснення де її шукати. Знайшла.
- Вона сиділа за столом з понуро опущеною головою,з немитим волоссям і чорними кругами під очима. І це чи не вперше я її такою бачила.
- Привіт! – вона підвела погаслий погляд на мене в якому була така розгубленість, що мені стало не по собі.
- Так, ти їла? – запитала я.
- Не можу їсти.
- Треба. – на мій явно вимогливий погляд підбіг хлопчина з меню. І я швидко обрала суп і м’ясо, хліб і два бокали білого вина.
- Мені теж від стресу. – відразу пояснила я Ніні, коли хлопчина миттю їх нам приніс.
- Лізі я теж дзвонила, вона сказала, що буде через дві години. – стиха сказала Ніна.
- Чудово. Може розкажеш, що сталося?
- Все назбиралося, а останньою каплею було вчора, у мене єдиний був вихідний, Сергій як зазвичай зібрався в зал, а я зайнялася обідом і прибиранням, коли за якихось чотири години заявився Сергій, то сказав, що їсти він не буде поїв в кафе, а я лінива. Ти не уявляєш, як це було прикро почути. Я працюю, як проклята я дитину свою бачу по кілька годин на день, я налазилася з ганчіркою по хаті, приготувала обід, збігала купила продукти і я лінива. Потім я сказала, що я взагалі то працювала, а він мені відповів, що ну, да я ж не жінка, а взагалі робот. – і Ніна розплакалася знову, маленька і худенька вона плакала навзрид, а мені страшенно захотілося з’їздити Сергієві по морді.
- Я більше так не можу. Я дуже хотіла, щоб у мого сина був батько, але він мене просто знищує.
- Все, все тихо, по-перше, якщо ви розлучитесь життя буде тривати далі, може спершу все і буде дещо не так, але згодом до цього звикнеш. І так, ти зможеш жити далі без Сергія. Сергію буде складніше, це для нього стане масштабніше, так як він не тільки розлучиться з тобою, він буде рідше бачити дитину і не буде мати можливості впливати так на його життя. Затим він відкриє величезні проблеми у побуті, йому доведеться наново вчитися жити одному, в що одітися, навести порядок, подбати про їжу в холодильнику, бо вона там сама не з’являється. Виявити, що коли він був одружений про нього турбувалися, дбали, переживали. І звичайно у нього різко виросте рівень відповідальності за самого себе. Не буде у нього кому підтримати його у важку хвилину, порадитись , адже сім’я з її терапевтичною здатність залишиться для нього в минулому. Щодо жінок, які чоловікові може здатися, що тільки він свисне, вони у нього і появляться…може і так, але чи навряд чи хоч одна з них буде готова його прийняти з його проблемами і турботами. Здатність дружин приймати чоловічі проблеми, як власні вважаються одні з самих цінних для чоловіка. В сучасних сім’ях саме дружина бере на себе організаційні запитання і контролює шкідливі пориви свого чоловіка. А той чудовий міф що там на волі його чекає прекрасна незнайомка, звичайно добра, мила, вродлива , сексуальна і турботлива і звичайно більш молодша, виливається в те, що сексуальні відносини з новими жінками приносять не тільки насолоду, але і розчарування і печаль. Тимчасові супутниці вони не дуже поспішають проявляти так і вірність також мало приділяють увагу своєму супутнику. В інтимних відносинах з дружиною уже пройдені біологічні і психологічні притирання і для чоловіка носять більш емоційний і теплий характер, а душевний комфорт і розкутість для чоловіка грають таку ж роль, як і для жінки. – поки я говорила Ніна слухала мене з широко відкритими очима, а офіціант приніс їжу і на якомусь етапі теж залишився мене послухати і тільки на мій запитливий погляд згадав, що у нього є ще інші клієнти.
- Ну, в принципі в розлученні немає нічого страшного усі ж живуть якось. - якось підвела я результат мого сольного виступу.
- Це що зараз було? – запитала вона.
- Досвід. Я ж уже розлучена жінка.
- А…- вона ніяк не могла сформулювати запитання і деякий час сиділа і дивилася на мене.