- Це один з варіантів, жити можна. Є інший варіант, не розлучатися, а просто розібратися з Сергієм, що вас не влаштовує, можеш звернутися до психолога, має допомогти. Все таки ти ж його любила, коли виходила заміж за нього. Ти бачила щось в ньому особливе. І він же по суті не закінчена скотина, а так просто безголовий чоловік. Н-да, якось сумно виходить був принц на білому коні, а залишився вершник без голови. Але ти теж повинна розуміти, що однією з причин сварок є стрес і втома. Людині просто іноді необхідно час, щоб прийти в себе. Як часто буває ти працюєш, працює стрес накопичується, а потім ти стаєш дратівливим і починаєш кидатися на людей. І сварка через якусь дрібницю починається, а далі уже лавиною змітає все на своєму шляху. Всі люди різні, всі думають по різному і мають свою унікальну точку зору на те чи інше питання і тяга доказати свою правоту виливається в конфлікт. Причин для незадоволення завжди буде маса це як і банально не вистачає часу на важливі речі, одноманітне життя, проблеми з фінансами. Розумієш, ми розуміємо усю цінність відносин, тільки коли все руйнуємо. Тому запитай себе, що ти хочеш?Є ще один чудовий спосіб стрес тест от береш і уявляєш, що твій Сергій сьогодні в це й момент попав в ДТП, або ще щось сталося…
- Що ти таке говориш? – Ніна з жахом від такого припущення дивилася на мене.
- Нічого такого, він сьогодні пішов і загинув. І що? Важливий той конфлікт був чи ні?
- Дарина ти жорстока…
- Ні, я тобі показую світ таким яким він є. Без рожевих соплів. Голу правду. Бо якщо є бажання, то конфлікт можна уникнути, або згладити його. Все залежить тільки від вас двох.
- Так, що у вас? – над головою пролунав голос Лізи. Лізі я зраділа і здається Ніна зраділа ще більше. Але принаймні вона більше не плакала і навіть поїла і навіть у неї з’явився осмислений вираз обличчя. І все повторилися знову, але уже без сліз і істерики, більш спокійно і обдумано я б сказала. Замовлення офіціанту ми зробили повторно я пила вино, Ніна розповідала, Ліза переживала. Через дві години жалісних розбирань Ніна заспокоїлася зовсім, встигла зрозуміти, що чоловіка любить і хоче з ним жити далі і до психолога записалася. Ліза розповіла про свої справи і ми спокійно розійшлися по домам.
-І на завершення лекції хотіла б вам нагадати простий постулат. Дитина народжується на цей світ без якихось знань чи умінь. Шлях до успіху починається з перших кроків,а вірніше з перших дій. Коли ви не будете застосовувати хоч якихось зусиль у вас не буде нічого. Тільки завдяки діям ви отримаєте ті необхідні навики з допомогою яких ви досягнете успіху. Дорогу здолає той, хто йде. До наступної зустрічі.
- Дарино Олександрівно, а у мене запитання. – біля стола стояла Яринка і дивилася на мене своїми великими голубими очима.
- Слухаю?
- У мене особисте запитання…- зам’ялася вона. Я задумливо на неї подивилася, відмінниця, розумниця, красуня, що ж там у неї не склалося.
-І чим можу тобі допомогти?
- Я взяла роботу і боюсь, що не справлюся з нею.
- Так, давай ще раз, ти роботу зробити взагалі цю зможеш?
- Так, думаю, що так. Але боюсь, що а може не справлюсь. Я такого ще ніколи не робила. – туманно пояснила вона.
- Ярин, усі люди відчувають страх. Успішні люди бояться так же , як і інші люди, але не дозволяють своєму страхові брати над ними верх. Страх – це природжений інстинкт перед чимось невідомим, новим з чим ти ще не стикалася до того. Життя багатогранне і неможливо знати і передбачити хід подальших подій. Було б також нудно жити, якби людина знала абсолютно все і могла бачити майбутнє. Тому, страх – це не причина нічого не робити. Успішні люди уміють управляти своїми страхами і використовувати їх собі на користь. Страх – це побоювання. Тому, якщо твоя діяльність не носить кримінального характеру… – я виразно на неї подивилася, вона заперечливо захитала головою.
- Ні, нічого такого, просто не впевнена, що мені вистачить таланту і уміння.
- Успішні люди не завжди володіють талантом, але завжди знаходять способи максимально реалізувати той потенціал, що у них є. Будь-якій людині природою даний якийсь талант, або здібності. Кожен може досягнути успіху і стати по справжньому успішним, якщо цього захоче і задасть єдине запитання - «Як мені це зробити». І ще одне, без ризику досягнути великого результату просто не можливо. Кожна діяльність, кожний проект пов'язаний з новими ідеями, планами , новою інформацією. Знати все на перед не можливо. Тому доведеться взяти на себе всю відповідальність за ці ризики і діяти. І тільки так.
- Дякую.
-Будь-ласка. – та не встигла я вийти з аудиторії, як до мене підійшов ще один мій студент. Я задумливо потерла лоба. Що ж так усім потрібна порада мудрого і доброго наставника? Відпустили не відразу. Тут же задзвонив телефон. На дисплеї висвітився номер Луки.
- Привіт!
- Привіт Лука!
- Хотів запитати може ми ще якось повечеряємо разом? Після роботи, коли тобі зручно.
- Гаразд. Давай тоді завтра, після роботи десь о шостій вечора.
- Добре. Я тебе заберу.
- Тоді домовилися.
Вечеря, пройшла в тихому, спокійному руслі. Окрім факту, що Лука здається мене зваблював. Він був весь чарівний, робив компліменти, посміхався, сипав дотепами, я насолоджувалася вечором. Лука відвіз мене додому, відкрив мені двері машини , я вийшла він потоптався на місці.
- А запросиш мене на каву? - з такою запальною посмішкою запитав він, що звичайно відповіла так. Ми пройшли на кухню.
- То чай чи кава?
- Чай. - продовжуючи витріщатися на мене сказав він. Я поставила чайник і сіла напроти нього за стіл.
- Я здається розучився зваблювати жінок . - нервово посміхнувся Лука.
- Ну, чому ж виходить. - розсміялася я. - Навіть більше ніж ти думаєш. - закипів чайник і я піднялася заварити чай. Лука піднявся слідом і обійняв мене зі спини, його рука лягла на мій живіт, а він притулився головою до мого затилку.
- Мене тягне до тебе, ти зваблюєш мене. Я тебе навіть не знаю, як так сталося, але мої думки зайняті тобою. Є, щось таке в твоїх очах пекуче, що я іноді змушений ще деякий час залишитися сидіти. - я відставила чашку і повернулася до нього. Сміх скінчився, все стало серйозно під просто спраглим полум’яним і пекучим поглядом. Мій подих перехопило, нестримна у своєму бажанні я нарешті запустила руку в його волосся і притягла його для поцілунку. Легенько потягнула його за губу і подарувала довгий, багатообіцяючий поцілунок. Переривчастий, приголомшений подих був мені нагородою. Та довго Лука не витримав і перехопив ініціативу, він цілував повільно і з почуттям. Тепер він не вагався і не зупинявся і смакував мої губи, як найвишуканіший делікатес. Його рука наполегливо ковзнулася по моєму тілу пославши табун мурах по моєму тілу. Я не втрималася і міцно притисла його до себе, хотілося ще ближче, хотілося розчинитися в ньому. Губи продовжували своє катування. А я насолоджувалася міцними м’язами під долонею. Лука хрипло видихнув, його рука пробіглася по моїм вилицями, затрималася на шиї, опустилася на ключиці в його очах танцювало безумство, піднялася на носочках і злегка вкусила його за щелепу. Він підставив мені горло, лизнула шкіру і трішки прикусила, він застогнав. Руки Луки хаотично гладили моє тіло, наче він боявся не встигнути, що наче мене зараз у нього відберуть, а він не встигне насолодитися дотиками. Похапцем і з якоюсь мукою розстібав ґудзики, шипів, коли вони не піддавалися з першого разу, та зрештою повільно стягнув з мене блузку, звільнив мої руки і кудись закинув блузку. Справившись з нею знову огладив моє тіло і того йому показалося мало, він губами пройшов доріжку з поцілунків від плеча і ключиці, затим перебрався по шиї до самого підборіддя . І тепер уже я закинула голову, аби йому було зручно, підставляючись під його поцілунки. Тяжко видихнув.
-Поцілуй мене….будь-ласка. - прошепотів мені в губи. Тепер уже я запустила руку в його волосся і притягла його до себе так як мені було зручно. І цілувала так наче від цього поцілунку залежало моє життя. Жагливий потяг з нестерпним бажання володіти, розпалені до кумачевого кольору почуття і вогненний жар по жилам.