- Ти мені зуби не заговорюй. Нормально все у неї. Тебе студенти шарахаються. А ти кажеш, як у тебе все добре.
- А шарахаються чого?
- А я б знав. Он послали дізнатися, чи ніхто не помер? А то ти з таким трагічним виразом обличчя сидиш. - я відложила тістечко і піднявши голову радісно посміхнулася Тарасові. Його пройняло.
- Я так зрозумів, тебе краще залишити на самоті…
- Мій розумненький. - я відвела від нього погляд і знову зосередилася на тістечкові.
- Правда Дарин, що відбувається?
- Я поки, що не готова поговорити, але нічого страшного не сталося.
- Ти мене така лякаєш. - я з докором на нього заглянула. - Ладно не пиляй поглядом. В’їхав , не дурень, що тебе краще не чіпати. - ображеним тоном відповів Тарас. - Але я ж хвилююсь.
- Тоді поговоримо про це якось пізніше. Розповідай, що в тебе цікавого?
- Буденне нудне життя сімейного чоловіка. До речі їздив з малим на рибалку. Риби не зловив, довелося ловити синулю по всьому березі, потім ловити кліща на синулі, а далі я здався і зрозумів, що наступна рибалка у нас буде ну як мінімум через 10 років.
- А як же прививати корисні звички дитині. Дитина це ж відображення звичок батьків.
- Намагаюсь, тільки на велосипеді моя дитина навідріз відмовилася кататися. Уже два купив ніяк не можу вговорити на них мою дитину їздити.
- Ну, може то зарано ще для нього.
- Уже п’ять років, ще трішки і буде пізно. На самокаті моя дитина теж не хоче кататися, зате з мамою моя дитина в'язати почала. Я вже починаю нервитись. - після такого зізнання я приснула від сміху.
- Це твоя дитина ще до компа і інтернету не добралася. А до спорту звичайно треба привчати. А то діти сидять в школі, приходять додому і сидять за компом дома.
- Легко тобі говорити.
- А мені взагалі легко живеться. - мій тон мені самій здався переповненим гіркоти. - Не звертай уваги, настрій у мене важкий. І від людей потрібно триматися подалі.
- Що все таки сталося?
- Нічого, страшного.
- Ти як хоробрий партизан на допиті.
- Не сердься.
- Та, що з тебе візьмеш…- махнув він на мене рукою.
- Ну, от люби такою як я є. А пішла на останню порцію спраглих до знань студентів.
- Ну давай, твори добро. - і я пішла в аудиторію.
В порядку тихого тління пройшли ще два тижні. Такі ж дні схожі один на одного. Прокинутися, прийняти те, що є. Зібрати себе в купку, відкинути гірку печаль, якої я вже наїлась до самих печінок. Змусити себе займатися спортом, снідати і починати робочий день. На роботі було трохи простіше, там я віддавалася їй, з відчуттям чесної куртизанки, всім серцем і душею. Та тільки збігав робочий час, як приходили вони, істинні правителі вакханалії почуттів, в першій партії менуету йшли гіркота і біль, за ними слідувала розгубленість і туга, за тим, що було і що ніколи більше не повториться. Я жила життям маніяка, при сонячному світлі я була вся активна і заведена в робочому режимі, навіть напартачити нічого не встигла, зате по ночам відчуття апатії налітало і наповнювало по самі вінця. Друзів, я уникала, не готова була ні з ким говорити про те, що зі мною відбувається, але бачити когось було не сила.
Мій робочий день переповнений проблемами якось не давав можливості задуматися про свої печалі. Це вже йдучи до машини накотило відчуття самотності. Та навіть дійти до неї мені не дали, підбіг Вадим.
- Дарино Олександрівно, я хотів запитати… - я повернулася до нього, стурбований вираз обличчя і здається якось він подорослішав. - З приводу Луки, мені дуже шкода, що так сталося…Я стояла спантеличена, а потім прийшла злість.
- Вадим, ми з Лукою дорослі люди. Ми самі розберемося в своїх відносинах. Я розумію твою стурбованість, але буду дуже вдячна, коли моє особисте життя залишиться моїм.
- Вибачте. - щоки хлопця запалали, а мені стало зле від самої себе.
- Все нормально, мені трішки потрібно часу і все буде просто прекрасно. Дякую за турботу. Це дещо несподівано, тому вибач, якщо я теж надто гостро відреагувала, я не звикла, я давно приймаю всі рішення сама і сама ж з ними живу.
- Я не хотів, вас образити.
- Я знаю, тому і прошу у тебе також вибачення. То, що мир? - я слабо посміхнулася.
- Так. - дуже серйозно відповів він.
- І не лякайся на наших з тобою відносинах це не скажеться. Не бери в голову. Все буде нормально.
- Нічого нормального не буде. - стиха зітхнув він. І його оцей вкрай засмучений вигляд і змусив мене продовжити.
- Вадим люди зустрічають, люди розлучаються це все нормально. Життя не стоїть на місці і в ньому постійно йдуть зміни, іноді хороші, іноді не дуже. Але без цього не буде самого життя. Я розумію, ти досить важко прийняв те, що я з твоїм братом зустрічалася, ти засмучений, що ми перестали зустрічатися і твій брат повернувся до дружини. Але це свідомий вибір дорослих уже людей. Просто прийми його.
- А ви….- він нервово облизав свої губи. - Кажете, що все нормально, але ж це не так, після того, як Лука пішов ви ще жодного разу зі мною не заговорили.
- А я теж людина Вадим. Дай мені трішки часу оцінити і пережити і я повернуся на свій звичний режим паршивості. Не хвилюйся, через те, що ми розійшлися з твоїм братом я не стану тебе уникати. - та по його спантеличеному вигляді бачила, що я його не заспокоїла, він сіпався, переймався і хвилювався чорт зна що собі вигадуючи. І я просто його обійняла.
- Все, студент перестань хвилюватися, про те, що може ніколи і не станеться і про те, що подумають інші. Це даремне гаяння часу і твоїх нервів. - видавила я навіть бадьору посмішку з себе.
- Обіцяєте?
- Вадим починаю підозрювати, що я мале вам навантаження даю. Завтра виправлю. - потерла я лоба. - Біжи, розважайся.
Дні минали, вони наче злилися в єдиний клубок, робота, дім якісь думки, безсоння, чай з м’ятою. Я ж так жила раніше і мені це подобалося, тепер усе стало шкереберть в моєму домі мені стало самотньо, але при цьому страшенно не хотілося розбавляти мою самотність спілкуванням з людьми. Пустку, що виникла після як ми розійшлися з Лукою не зникала, а перетворювалася в бездонне провалля, щедро приправленна відчуттям піщинки, на яку накочуються величезні хвилі і незнищенного бажання фізичної близької з даним чоловіком і тільки з ним одним. Моє власне розлучення відбулося безболісно я навіть бажала його і раділа своїй самотності я гармонійно в неї вписалася я відпочивала, читала, працювала. Ми просто були не сумісні, я ніколи напевне не покладала на нього всі свої мрії і надії це все вирішувало. Розлучення з чоловіком не було кінцем всього, а лише кінцем одного етапу життя у моєму житті і початок нового. А тепер мене давила злість, самотність, жаль до себе і безнадія.
Подружки, це все таки ті люди, які знаходять тебе в не залежності від твого бажання. Дівчата приїхали разом і завалилися до мене до дому. А я то всього проігнорувала парочку їх телефонних дзвінків.
- Жива, - єхидно сказала Ліза.
- І вам привіт! - пробурмотіла я, пропустивши їх в квартиру.
- Хоча виглядаєш, так-сяк. - і для підсилення своїх вражень вона поводила рукою, показуючи, як саме оте так-сяк виглядає.
- І що сталося? - пильно вглядаючись в мене запитала Ліза.
- Чай, кава? - замість відповіді запитала я.
- У нас з собою вино. - показала Ніна.
- Підготовлені. Тоді пішли на кухню. - хмикнула я.
- Обожнюю жіночі посиділки, - нахально посміхнулася Ліза і виявилося, що окрім вина у них з собою і ковбаса з сиром і хлібом.
- Цікаво усі жінки такі завбачливі, чи то мені тільки так пощастило з подружками?
- Усе для тебе. - посміхнулася Ніна і майстерно зібрала декілька бутербродів.
- Розповідай. - залізобетонним тоном було сказано Лізою, коли вона налила мені в бокал вина.
- Та, немає чого розповідати, - скривилася я. - Усе банально і не цікаво. Я вже розповідала вам. З’явився хлопчик, починаю підозрювати, що мої потаємні мрії, якісь збочені, бо до сих пір не можу зрозуміти, чим же він мене зачепив. Той самий з яким ми познайомилися, коли з його вини ми з Тарасом попали в ДТП, при цьому його кинула його дружина по телефону і він не справився з керуванням. У нього є брат, який до того ж виявився моїм студентом. З братом у нього теж складні відносини. Одним словом у нього проблем більше аніж бліх у дворової мурки. Я не знаю, я проходила безліч разів повз нього. Як чоловік він привабливий, але таких є багато. То ж чому він, я не розумію. Я навіть не можу зрозуміти того моменту з якого він став для мене таким важливим і коли я могла б сказати, що люблю. А я виявляється люблю його. Сама безкінечно здивована. І про це почуття я дізналася після того, як він мене покинув і повернувся до своєї дружини, бо вона як виявляється чекає від нього дитину.