- Кольорові ж журавлики! - видихнула Ніна.
- А нічого собі так,…- з квадратним очима видала Ліза. І налила ще всім вина. - і от мені цікаво, де ти таких береш? Простіших там не було?
- А я знаю? - зітхнула я.
- І що ти будеш робити далі? - запитала Ніна.
- Нічого, поки, що прийняти те, що я його люблю. Мені знаєте, це теж не легко дається. Все ніяк не можу повірити в те, що я почуваю. А потім жити далі. І радіти при цьому, що я не тільки та, ще сучка, але і нормальна жінка, яка здатна на почуття.
- І все? А з ним що? Що він?- Ліза пиляла мене поглядом.
- А він свій вибір зробив. І мені залишається його прийняти.
- Капець. І що ти нічого не будеш робити?
- Буду, жити далі. - на мене дивилися з різними відтінками жалю і Ліза і Ніна.
- Я б так не змогла б. - тяжко зітхнула Ніна.
- Може не варто його так на мисочці подати його колишній дружині? - виразила свою думку Ліза.
- Він чоловік. Дорослий, розумний, адекватний, який може сам приймати і відповідати за свої рішення. І повірте мені якщо чоловік, щось хоче, він цього досягне попри все. Тому, я ще раз повторю, я більше вражена своїм почуттям, аніж тому факту, що він повернувся до вагітної дружини. Мені не сила про це більше говорити. Мені просто потрібно трішки часу.
- Ага, і ти знову перетворишся на робота, з установкою…працюю..працюю…працюю.
- Ні, Ліза я все таки відкриваю для себе щось нове в цьому житті. І думаю, що найперше я влаштую собі відпустку. До речі ніхто не хоче зі мною поїхати в якійсь теплі краї і погріти кісточки на пісочку?
- Ні, моя радість, спочатку мій день народження. І не кажи, що ти знову забула. - побарабанила Ліза пальцями по столу.
- Точно в якомусь там клубі. - зробила я благальний вираз на обличчі, бо я забула. - Ну, пробач.
- Чому в твоїй голові живе день народження Тутанхамона, а моє не приживається?
- Я ж покаялася…
- Отже так, на днюсі ти маєш бути. Потім ми поговоримо про теплі краї і я тобі складу компанію, навіть більше організую, замовлю і привезу тебе, на саме наприклад, красиве море.
- Хочу. - твердо відповіла я. Навіть спробую організувати непланову відпустку.
- А мені подобається твій настрой і готовність все довірити мені. Це вперше за всі роки. Хоча правда, гризе якийсь хробачок сумніву, що все не може бути справді все так чудово.
- Все чудово. - посміхнулася я.
В п’ятницю був день народження Лізи. Святкування мало пройти в клубі, куди мене мав підвести Санька. Сашка стояв біля своєї розкішною машиною і життєрадісно посміхався побачивши мене, згріб в оберемок. Я навіть пискнула від такого гарячого прийому.
- Підлабузник. - прошепотіла я йому десь в губи і тут до пам’яті нас привів сердитий шепіт.
- Ви не можете бути з ним…- Сашка навіть випустив мене з обіймів і я повернулася. Поряд стояв Вадим на лиці якого проглядалася мука і відчай.
- А це хто? - видихнув у мене за спиною Сашка.
- Непорозуміння. - відказала я, роздумуючи, що мені робити. - Ладно, беремо з собою. - вирішила я, підійшла до Вадима схопила його за руку і потягла за собою до машини.
- Що ви робите? - від несподіванки видихнув він.
- Ну, для початку ми запізнюємося. А виплід твоєї уяви певно потребує коригування з реальністю, а це час, якого в мене зараз немає. По дорозі розберемося. Сідай.
- Дарино, ти може хлоп’я не лякай. - намагаючись приховати посмішку за суворим виразом обличчя відказав Сашка.
- Хлоп’я - мій студент, окрім того лазить зі мною по усіх підземеллях, він не лякливий, зате вразливий, схильний до яскравих ілюзій і чомусь втручається в моє особисте життя.
- Не правда. - буркнув Вадим, але в машину ми сіли і навіть поїхали.
- Да? І що ти наразі подумав? - він мовчав, тільки надувся як сич на непогоду. - Так і поділитися думками не хочеш? - весело запитала я.
- Чого ви смієтесь? - якось прозвучало ображено. Я б з задоволенням потерла б лице, та вчасно згадала про бойову розкраску і тільки потерла лоба. Розпинати хлопця вирішила теж на одинці, а не робити свідком Сашка, тим більше, що пальці і так в Вадима уже повільно тремтіли.
- Сподіваюсь у тебе не було великих планів на вечір, бо їдемо ми на день народження мої улюбленої подруги. Красень за кермом, чоловік ще однієї подруги, якому не пощастило і він веде тверезий спосіб життя і буде єдиною тверезою людиною на цьому святі життя.
- А ти що подумав, що ми з Дариною? - весело заржав Сашко. - І Дарино ти його паспорт перевірила, він хоч повнолітній?
- Сашунь, от що за нездорові вигадки? - осудливо поглянула я на нього.
- Мовчу як кіт, який почув обід. - і таки справді вирішив за краще помовчати. Доїхали ми за хвилин 15.
- Ну, що готовий? - радісно я запитала.
- Я не піду. - стиха відказав Вадим.
- Є, ні. Я зла і поговорити тобі зі мною доведеться. Пішли, буде тобі наука, що не варто робити якихось висновків не володіючи ситуацією.
- Я не хочу. - впирався він, дивлячись він на мене переляканими очима.
- Я привітаю іменинницю , ми поговоримо і я відправлю тебе додому. Гаразд? - уже без сарказму і цілком серйозно сказала я. Отак ми і дійшли до іменинниці. Ліза виглядала неймовірно. В чорній сукні, яскрава, сексуальна з блискучими очима, весела, щаслива. - подарунок вручила, іменинницю поцілувала, від питань про Вадима тонко ухилилася, могло б і пощастити, але ні Ліза підхопила і мене і Вадима під руки і от ми вже сидимо за столом. Дивлячись на розгублену фізіономію Вадима, мені стало просто безшабашно весело і я зробила морду цеглинкою і щедро насипала в миску Вадима їжі.
- Ви, що творите? Ви ж казали…
- Не бурчи. - нахилившись до нього прошепотіла я. - Розважайся. Ліза мені голову зверне, якщо я зіпсую їй свято. Не ведись на її таким милий образ. - Вадим подавився і закашляв, я похлопала його по спині і дала склянку з водою. - І потерпи ще з годинку. - я вже шкодувала, що потягла Вадима за собою, але вже пізно було щось робити, тож просто продовжувала приймати участь в святі. Поряд мене сиділа Ангеліна, Лізина колега, яка нагнувшись до мого вуха прошепотіла, що зараз буде шоу і підморгнула мені. Запідозрила якусь фігню, та тільки мило посміхнулася. Коли по всьому залі погасло світло і запалилося на сцені, то власне фігня і вискочила на сцену в вигляді трьох дівчаток, які під томну музику почали танцювати стриптиз, тут погано стало мені і мимо волі я спробувала залізти під стіл. На мене всі за столом озирнулися.
- Ти чого? - запитала Ангеліна.
- Оті дівчатка мої студентки. - прошипіла я до неї.
- Ой. - її рот так і залишився відкритим. Вадим теж якось змінився в лиці розглядаючи дівчаток. Вхопилася за голову і подумки застогнала. До мене підкралася Ніна і тихо посмикала мене за плече.
- В тебе все нормально? - запитала вона.
- На сцені мої студентки. В мене така враження, що я вже куди не піду, то скрізь вони є.
- Ой! Незручно вийшло. - скривила губи Ніна.
- Слухай, якщо я слідом ще і якогось викладача в чоловічому стриптизі побачу, то не впевнена, що це й шок переживу. Я точно це й подарунок оплачувала?
- Угу. - мордочка у Ніни була злегка винувата. Я закотила очі, намагаючись знайти точку внутрішнього спокою. - Нагадай мені, щоб я ніколи більше не залишала подарунки на ваш розсуд. - простогнала я.
- Та нагадаю. - якось навіть злорадно відказала Ніна. - І що за дитина поряд тебе? - прошепотіла вона мені на вухо, покосившись на Вадима, який явно був захоплений дійством на сцені.