- Брат Луки. - так же прошепотіла я.
- Що? - у неї округлилися очі.
- Не знаю, що ти, там подумала, але він сьогодні побачив, як мене Сашка забирає і мало того, що на придумував собі всякого так ще й встиг з нами тим поділитися. Була, зла до сказу і впихнула його в машину, щоб поговорити. - і тут Ніна розсміялася, голосно і до сліз в очах. Вона пробувала заговорити, та ніяк не могла те, зробити від нападів сміху. Подивилася на неї недобрим поглядом і по ходу не тільки я одна. На сцені якраз був апофеоз дійства, а тут такий нестримний сміх, біля нас тут же намалювалася Ліза і висмикнула нас з шаленого залу в відносно тихіший санвузол.
- Так, що з вами відбувається? - нагородивши нас суворими поглядами почала Ліза. - Що за дитина з тобою? - тикнула вона пальцем в мене. - І що за істерика з тобою ? - тикнула пальцем в Ніну.
- Ну, розумієш, - уже майже відійшовши від сміху заговорила Ніна, - на початок стриптизерками виявилися студентки Дарини. Затим вона розповіла, що хлопчик з нею теж її студент і брат Луки, який приревнував її до Сашка. - і Ніна знову подавилася сміхом.
- Що? - тепер уже круглими, здивованими очима дивилася на мене Ліза.
- Якщо вже починається якась маячня, то пре по повній. - тяжко видихнула я.
- Ти, що з братом Луки зустрічаєшся? - пискнула Ліза.
- Так, припиніть ситуацію робити ще безглуздішою, ніж вона є. По-перше я ні з ким не зустрічаюсь і тим більше з братом Луки. По-друге Вадим, щось собі придумав і був тому вельми засмученим і з ним мені потрібно було поговорити. Я правда була зла, до ломоти в зубах тому і потягла його за собою. Все нормально прибити вже не хочеться, але поговорити треба і я навіть уже можу це зробити спокійно.
- Ладно. Закінчуємо балаган. - холоднокровно заявила Ліза. - Там у мене ще купа гостей ще не пещені моєю увагою. Ти, - вона поглянула на мене, - займись своїм хлопчиком, а то він дійсно там сидить в конвульсійному стані. І я не буду сердитися, якщо ти вирішиш піти. Я точно знаю, як ти ненавидиш клуби і всілякі шумні збіговиська неконтрольованих людей. Тому,уже оцінила твій подвиг.
- Я слабовольна, але дякую тобі моя рідна. - я навіть кинулася її обіймати. Ліза стояла з виглядом монумента батьківщини-матері, тільки так всерозуміюче підійнявши брову. На радостях обійняла і Ніну.
- І дитині не будемо моральну травму робити, зараз почнеться чоловічий стриптиз. - прошепотіла мені на вухо Ніна. Ми повернулися з дівчатами до гостей. Я підхопила Вадима і потягла його за собою. Хлопчина явно був під враженням, тому слідував за мною не приходячи до тями. З клубу ми вийшли без проблем, я оглянулася надибала вивіску від кафе.
- Пішли по каві вип’ємо. - зробила я йому пропозицію. Ми з ним зайшли в кав’ярню. Людей було не багато, ми сіли за вільний столик в куточку. Замовили дві кави. Вадим сидів, як арештант перед судом.
- Вибач, за твій несподівано проведений вечір. - вибачилася я.
- І мене вибачте. Я не знаю…- він був такий засмучений, що пісочити його я не стала.
- Ладно, проїхали. Як в тебе справи?
- Я навчаюсь, чекаю поки будуть канікули.
- Як справи в Григорія Петровича?
- Нічого так, потихенько. Призвичаюємось до нової старої дружини Луки. - з викликом сказав він.
- Вадим, от не роз’юшуй зараз мої і без того нікчемні нерви.
- А мені ви думаєте як?
- Як тобі?
- Забийте. - огризнувся він на моє питання. Я потерла скроні.
- Що все так погано?
- Це не ваші проблеми. Ви праві. А говорити про це не має сенсу.
- Знаєш, чому так легко роздавати поради зі сторони? - заглянула я йому в очі, в його очах був сум і розпач і злість і ще щось чого я не розуміла. - Воно не болить зі сторони. Ти просто бачиш ситуацію і говориш своє бачення її вирішення.
- Я не…- похитав він заперечливо головою. - Не хочу, аби мені роздавали поради.
- Я розумію. Але у будь-якому випадку, якщо захочеться поговорити, ти знаєш, як мене знайти. - Вадим зробив декілька ковтків кави. - І ще одне я взяла відпустку, мене не буде в країні два найближчих тижня. - його погляд знову став розгубленим.
- Гарного відпочинку. - зрештою видавив він з себе, але почувався при цьому явно нещасним.
- Вадим подивись на мене…- попросила я. Він неохоче перевів погляд. - Мені потрібна невелика пауза. Я розумію, що зі мною було геть не дуже добре останнім часом, тому і хочу зробити таке пере завантаження. Не ображайся.
- Та, ні все нормально.
- Тоді я викличу нам таксі.
- Не треба. Я сам розберусь. - заперечливо похитав він головою.
- Я тебе майже викрала. Тому, не зчиняй мені ще більше неспокою. Гаразд? Я ж не багато прошу, заради власного спокою просто хочу відправити тебе на таксі додому.
Якось ми з ним домовилися і роз’їхалися по домівках на таксі.
Два тижні у мене була відпустка, така справжня на березі океану. Ліза зробила все, як і обіцяла і от ми вже на розкішному індонезійському курорті острова Балі. Наш готель був в стилі рок-н-рол, довкола було багато фотографій зірок, гітари, що висіли прямо на стінах. Дві хвилини до пляжу, просто перейти дорогу. І дуже багато молоді. Я розглядала молодих людей.
- На кого ти так уважно дивишся?
- Та от думаю, попадуться мені тут мої студенти чи може пощастить?
- А ти не каркай і може все обійдеться. До того ж у нас буде насичена програма.
- І що нас чекає?
- Я записала в серфшколу, думаю самий час навчитися, далі ми займемося дайвінгом, звісно потурбуємося про своє тіло, я записалася на всі ті чудові процедури, після яких ми маємо бути богинями і звісно потурбуємося про душу. Коротше знімаємо стрес, лікуємося, релаксуємо.
- Досить амбітні плани. Тільки я так і не зрозуміла, а де відпочинок.
- На пляжі полежимо тюленями. Головне отримати враження.
- Я просто зараз хочу полежати…- занила я.
- Обіцяю, душ, відпочинок, обід і сходимо на пляж.
- Вав, дякую моя ти …
- Шшш. Час ми проведемо чудово. - закотила очі в екстазі Ліза. - І розпочнемо з коктейлю он в тому чудовому барі.
- Щось здається з віком наша радість зводиться до бару і кухні.
- Ні, ми ще будемо отримувати естетичне задоволення розглядаючи молодих і загорілих хлопців.
- А що Олексій? - задала я вже таке класичне запитання.
- З Олексієм ми розбіглися. - сухо прокоментувала вона, а я подавилася коктейлем.
- Вибач! Я не знала.
- Звісно не знала. Я не афішувала. Сама вже заплуталася в таких відносинах.
- І ти як?
- Я значно краще, аніж ти. Ми просто вже втомили один одного, тому то було закономірний завершенням міжконтинентального кохання. В моїй пам’яті залишилися солодкі спогади чудово проведених днів, не заляпаних побутом. Яхта, океан і ми вдвох. А тепер буде саме складне. - вона закусила губу, а по моїй спині пробіг холодок. - Я почала зустрічатися з Міхом. - вивалила вона на мене і тепер уже я випала в осадок, нерозчинний. Я декілька хвилин безтолково хлопала очима, не до кінця розуміючи чи то я реально почула, чи то почулося. - Скажи щось? - вимагала якоїсь відповіді Ліза.
- Ти і Міх? Мені ж це не почулося?
- А що все так жахливо? - скривила носик Ліза.
- Та, ні чому жахливо? Несподівано просто. Ви ж не сильно один одного любили здається?
- Не сильно, то слабо сказано. Він мене дратував своєю недолугістю і взагалі усім. Але у мене була проблемка на роботі і я вже втомилася слухати відмовки, чого там у цих найнятих за дорого хлопчиків не виходить. Я була зла, тому подзвонила Міху, коли в віддаленому доступі він владнав проблему. Розігнала випещених йолопів і найняла Міха. І виявляється, коли він не хамить і мовчить він просто диво.
- М-да, партизани. А ви взагалі мені збирались про це говорити?
- Так, просто не знали, як ти до цього поставишся.
- І чого ви побоювалися ?
- Тому, що ми твої друзі, а якщо між нами щось не склеїться, то не хотілося, щоб ти вибирала.
- Мрійники. Ризикуйте, там якось розберемося. - відсалютувала я свої коктейлем. А Ліза з полегшенням розсміялася.
- А знаєш з ним так цікаво і класно. Ніколи такого не почувала.
- Так, Лізонька він чудовий, а ще я б сказала, що з вас двох я за нього переживала б більше. Постарайся його не ображати.