- Ти це серйозно?
- Так, у нього було якесь в житті дуже нещасливе кохання. І на почуття Міх, більше не вівся. Це все для нього, як ходьба по мінному полю.
- Я врахую. - уже серйозно сказала вона.
- А знаєш, я рада за вас. Ви підходите один одному, ви доповните один одного. І я думаю, що наша відпустка класно розпочалася. Але ти мені ще одне скажи, що то таке цікаве було у мене в квартирі?
- Я з Міхом дещо розійшлася в думках. Він образився. Телефон вимкнув, а я хвилювалася, тому і поїхала до нього додому, де його звісно не знайшла. Вже й не знала, що думати, тому вирішила поїхати до тебе. Коли я його побачила, то начебто все і розуміла, що ви з ним друзі, але вволю насолодилася гострим відчуттям ревнощів. Далі ми з ним все з’ясували і виявили, що я ревнива і геть не готова бачити інших жінок в його оточенні. І про вільні стосунки про які я його говорила не може бути і мови. Отака хуйня малята, як казав колись дід Опанас. - з сумом заключила вона.
- Я вражена! - не втрималася і гучно розсміялася я.
- Мені так смішно не було. - буркнула Ліза.
- Нічого, нічого. На вашому весіллі я все відтанцюю.
- Я б так далеко ще не забігала.
- Ти може і ні. А з Міха буде чудовий чоловік.
- Ти іноді така жахлива буваєш. - якось по доброму прошипіла вона.
- І я теж тебе люблю.
І то дійсно був самий наповнений враженнями відпочинок, один віндсерфінг чого тільки коштує, навіть не знаю, як я вижила. Ми відвідували храми, подорожували і я скажу, що підводний світ біля островів Індонезійського архіпелагу то просто справжня скарбниця флори і фауни. Ліза, як божевільна фотографувала все в підряд і її азарт запалював мене. Свобода, пригоди, яскраві емоції все це я отримала в повному об’ємі. Балі прекрасний і вся його краса за межами готелів, спілкування з океаном, подорожі, душевна компанія, класна атмосфера, я взяла максимум з цієї відпуски. Здається десь там серед океану, до мене прийшов спокій. І здається знайшла розуміння самого життя, коли на губах залишається смак солі, а перед очима відкривається найпрекрасніший вид, що я колись бачила
Все рано чи пізно закінчується. І моя неймовірна відпустка теж добігла свого завершення. Саме повернення далося важко. Мені було так добре, що на якийсь час були думки залишитися ще і що мені зовсім не хочеться повертатися на батьківщину. Ліза була справжнім другом і ні на мить не дала мені впасти в хандру. Останню заразу я оцінила по повній. На диво паскудне відчуття.
Ще блаженних 5 днів мені вдавалося уникати будь-яких розмов і зустрічі з друзями і родичами. Все таки відпустка вкрай кльова річ. І ці дні я безвилазно сиділа дома. Я навіть їжу замовляла з доставкою. Їла, спала, читала. Душевно з доком поговорила по скайпу…він ошелешив відсутністю розумного пояснення, як рука скам’яніла, те, що це була людська рука, факт був незаперечний, але як з неї вийшов камінь то цю загадку не вдалося розгадати. При цьому моє наукове незадоволення не йшло і в порівнянні з тим, що гризло, як білочка горішка дока. Він обурювався, кипів і тушився в котлі роздражнення і досади. Ідею розгадати загадку він не покинув, вона у нього набула дороговказної зірки. Ну, що ж принаймні його мозок мав забаву. Від роздумів про все прекрасне мене відірвав наполегливий дзвінок в двері. Зашипіла не гірше змії, на те нещастя, що несамовито тиснуло на дзвінок. Двері відкрила ривком і тільки встигла відскочити в сторону, як в квартиру не втримавшись на ногах влетів Вадим. Яскравий політ я оцінила хвилинним остовпінням. Він щось незрозуміло пробурмотів, я зігнулася до нього і поморщилася від стійкого амбре.
-І де ж ти так накидався? Зовсім безстрашний ти мій? - пробурмотіла я.
- Я в порядку…- хрипло пробурмотіло тільце мого студента і по стінці зробило спробу піднятися. Я зітхнула тільки на це і закрила двері. - Я прийшов поговорити. - видав він притулившись до стіни і піднявши вказівного пальця вгору.
- Який чудовий план. - мугикнула я під ніс, роздумуючи і що мені з таким подарунком життя робити то.
- Все погано. Все стало дуже погано. Я її ненавиджу. Вона підла і жорстока….Вона на людях носить одну маску така ніжна, ранима, потребує, щоб усі бігали за нею, а вона нічого не робила…. Вона ламає його, маніпулює, наскрізь брехлива паскуда. - з його рваних реплік я зрозуміла, що мова йде про дружину Луки.
- Вадим, пішли на кухню, чаєм тебе напою.
- Ага, чаєм…- в його очах був якийсь геть нездоровий блиск. - Вчора Лука з цією твариною до діда приїхав. Я сьогодні випадково розлив воду на диван, так вона стала так кричати, що шибки дзвеніли. Немов би я не воду на диван розлив, а третю світову почав. Вона кричала, що хотілося з вікна вистрибнути. І так завжди, для неї я покидьок, який їй заважає. Вона кричала, а я не втримався і запустив чашкою в стіну і стілець перекинув. Далі прибіг дід з Лукою і вже вони разом почали кричати на мене. - його голос зірвався і він замовк. Твою нехай. Як здрасті серед ночі в форточку. Прикусила губу, змогла навіть в себе прийти.
- Так, погана ситуація. - обережно сказала я. Я підбирала слова, як сапер початківець обирав, які дротики різати. - Але в будь-якій ситуації є плюс одне рішення. Тому, пішли на кухню я накачаю тебе чимось корисним.
- Навіщо? - гордо підняв він голову.
- Бо, ти дуже правильно зробив, що прийшов до мене. І ми розберемося в усьому. Ситуація звісно неприємна. Але я точно знаю, що Григорій Петрович і Лука люблять тебе.
- Ага…тільки курва у нас святом заправляє…А їй все пофік. - до кухні ми все ж дійшли. Найперше набрала в склянку води і дала випити Вадиму. Взяв покрутив в руках.
- Пий. Просто повір мені. Ми з усім розберемося. - в голові прокрутила думки, чим його напоїти, щоб знудило. Згадала. Заколотила півлітрову банку
- Я не хочу її бачити, не хочу мати з нею нічого спільного, вона мені неприємна…і вона блять носить дитину Луки.
- Вадим, годі. Ти правильно сказав вона носить дитину твого брата. І та дитина ні в чому не винна. У вагітних бувають гормональні збої, вони вимагають до себе посиленої уваги, вони емоційно нестабільні.
- Ви мені теж не вірите, що вона тільки прикидається такою ніжною і милою, а насправді…- він зусиллям проковтнув лайку, - зі мною вона не панькається немає перед ким бісер метати, тому і оре хуйню всяку.
- Бери і пий. - простягнула я йому кружку з пійлом. Взяв, зробив навіть кілька ковтків перш ніж до нього дійшло, що він п’є і він його виплюнув.
- Що це? - взяла паперового рушника і витерла все.
- Ліки. Тому, випиваєш все.
- Не буду я цю гидоту пити.
- Вадим, це чудово ліки, Тарас за них ручається. На смак не зважай, ефект вони дають чудовий. Тому допивай. Далі в тебе душ і сон.
- Що?
- Все буде добре. Ти мені дуже дорогий, тому не переймайся, все наладиться. А тепер пий!
- Ні…- заперечливо похитав він головою. - Я не можу це пити.
- Звісно можеш. Давай зроби цих декілька ковтків.
- Мене знудить.
- Так, але пізніше. Пий. - і поки він ошелешено хлопав очима змусила його допити.
- Фу…- відпльовувався та витирав він свій язик. Виглядало ще настільки потішно, що я навіть дозволила собі скупу посмішку.
- Молодець! Ти сила. Я прямо тобою пишаюсь.
- Правда?
- Так, ти дуже важко та наполегливо працював, щоб здати сесію.Ти багато навчаєшся, я пишаюсь твоїми досягненнями і в громадській діяльності. Ти хороша, добра людина. Ти не зупиняєшся на досягнутому, пробуєш, щось нове. Я навіть знаю, що ти почав вивчати німецьку мову. Ти цікавий. - він мовчав, здається йому було необхідно, щоб хтось його підбадьорив та визнав його досягнення. А не тільки критикував і виражав своє незадоволенням ним. Усі ми іноді потрапляємо в ситуації, коли так важлива участь і розуміння наших близьких, чи колег чи просто випадкових людей.
Далі його нудило, довелося над ним постояти. Потім я запхала його в душ і з горем навпіл вклала спати. Вийшла на кухню, зробила собі чай і набрала номер Григорія Петровича.
- Ало? - він відповів майже миттєво.