Звісно ми залишилися, ні в кого сил не було тай бажання повертатися в місто. Хлопці ночували у Ігоря Івановича, а я у подруженції. Ну, як сказати виспалася, мій ранок розпочався з дитячих ручок, які намагалися відкрити мені очки і це коли за вікном так трохи сіріло. Відкрила, подивилася на це юне чудо, якому не спалося, в сорочечці з розпатланим волоссям воно виглядала так чарівно.
- І чого тобі не спиться? - задала я таке собі риторичне запитання.
- Бака..- розвело чудо руками.
- Ну, так і твоєї мови я не розумію. То може ще поспимо? - в надії, як потопельник на круг запитала я.
- Неа. - чітко виговорило дитя. І на цьому етапі я зрозуміла, що мій сон уже закінчився. Тому, що по планам малого дива я мала гратися. От, що може бути захопленіше о 6 ранку конструктор збирати? От і я так кажу, тому сиджу і збираю,під керівництвом малого деспота. Дитинка виявилася наполегливою і логічною, конструктор ми склали, а те щастя на дитячій мордочці ні з чим не зрівняти. І я зрозуміла, що хочу таке ж. А можна і два або три.
- О, Боже! Ви що не спите? - ошелешено видихнула Ліля.
- Ну, ми конструктор складали. - показала я на результат роботи.
- Дарин, я від тебе з розуму зійду. А мене чому не розбудила?
- У нас було все під контролем.
- Ага. А ти гостя могла б і поспати.
- Не хвилюйся у мене все нормально зі сном. Засинаю тільки до подушки доторкнувшись.
- Ох, пішли тебе ведмежатко буду сніданком годувати, - лагідно прошепотіла вона дитині підхопивши її на руки. - А тебе кавою. Щастя в мене вже трішки пізніше прокидається зазвичай, а це щось підхопилося. Я поки по господарстві поралася то коханий з нею намагався, як кінь спати стоячи. Ну і сидячи і лежачи. Коротше, коли є малі діти то спати хочеться будь де і будь як. Нам батьки вирішили романтичний вечір подарувати , дітей забрали, ну, щоб ми з чоловіком ближчі стали. То смішно сказати, спати лягли. - поки вона говорила ми пройшли в літні кухню, де Ліля вправно поставила каву, дістала домашній сир, і при цьому годувала малявку.
- Клас. - уявивши всю картину я розсміялася.
- От, от така у нас романтика. Корови, кури, свині, гуси і їм, якось абсолютно байдуже до наших душевних переживань. У мене он тільки 150 штук курчат. Іноді таке враження, що у мене весь проходить в тому, що я весь час когось годую. Був час, коли вже думала з розуму зійду від цього щастя. Бо воно таке було вчора і сьогодні і позавчора і післязавтра і весною і осінню. Я навіть он в церкву вже ходила, аби урізноманітнити своє життя.
- Та ладно? - виявила я щире здивування, бо набожною подружка ніколи не була.
- А, що? Постояла он дві години зі свічечкою , з думками в голові зустрілася і головне нікого не треба було годувати. Родичі трохи занервувалися і частину домашніх клопотів з дітьми взяв на себе чоловік, а по господарству жіночка, яку він найняв.
- Ліля, а від тебе в шоці. - чесно зізналася я, бо видно цей момент її життя я впустила, була дуже заклопотана на роботі.
- Ну, знаєш більшість сімейних сварок відбувається через те, що жінки досягли емансипації, тільки домашні клопоти з них ніхто не зняв. Тому, коли чоловік повертається додому він лежить на дивані, бо втомився, а коли жінка, то вона починає гарувати, як трактор, і попрати і наготувати і нагодувати і прибрати . При такому підході коні дохнуть, а наші жіночки нічого так іноді тільки розлучаються.
Ти не відволікайся на мої балачки пий свою каву. Знаю, що тебе вранці борщем складно нагодувати. І сир бери. Диви, який він в мене гарненький з пліснявою вийшов. Сама робила.
-Дякую. Сир у тебе дійсно смачний.
- Їж, а то худюща така, що мене завидки беруть.
- Зате ти щаслива. - посміхнулася я.
- А ти як? - занепокоєно заглянула вона мені в очі.
- А я буду щаслива. А зараз просто задоволена і вже навіть дійшла якоїсь злагоди всередині себе, на те, яким я саме шляхом піду далі. Я зараз ще трохи в таких збурених відчуттям, але все буде добре. Тільки більше ні про що мене не питай.
- Та ти й так, як партизан на допиті.
- Ти ж мене знаєш, я розповім, прийде свій час і я все розповів.
- Знаю. Тому на тебе і не ображаюсь. Але все одно дуже хочу, щоб і ти була щаслива, кохана і сама кохала.
- Ну, отак, щоб все і разом, рідко трапляється. - посміхнулася я.
- Все в цьому житті трапляється. - загадково заговорила вона.
- Ага. Що трапляється то трапляється…- з посмішкою відповіла я.
- Ти ще зі мною посидиш? Чи будете повертатися?
- Звісно посиджу. Дам хлопцям можливість виспатися і відпочити без мене.
- Не прибідняйся вони в рот тобі заглядають.
- Ну, припустимо вони роблять те,бо їм то вигідно.
- Ай, годі тобі. Роби собі ще каву, бачу, яким поглядом на кавоварку дивишся, а я щастя чоловікові віддам. Моє ведмежатко! - лагідно прошепотіла вона підхопивши дитину, та вже за декілька хвилин повернулася сама.
- Обожнюю такі миті, коли чоловік виконує роль татка, а мама може побути ну, хоч просто людиною. І я сама можу з’їсти цілий кусок торта.
- Ну, конкуренти в тебе ростуть…
- Ага, позавчора кашу гречану з м’ясом зробила, насипала поставила на стіл, тільки відволіклася, так чадо схопило з тарілки м'ясо і ходу. Отак, я проворонила свій обід. А чадо прийшло з такою милою мордочкою і словами ням-ням.
- Як чарівно.
- І не кажи. Ніколи не думала, що бути мамою може бути так цікаво. Іноді я втомлююсь, іноді хочу побути на самоті, іноді хочеться полінуватися і нічого не робити. Та я дійсно щаслива.
- Я за вас рада.
- І я повторюсь, як же я хочу, що б в твоєму житті теж все було добре.
- Все буде добре. Не переживай. У мене цікаве життя, гарні друзі, робота, яка мені дуже подобається, запаморочливі захоплення. І з коханням теж все буде добре. - ще раз пройшлася я по темі, відсутності кохання в моєму житті. Говорити, про те, що було я не могла. Занадто ще було гостро і не забуто, те все. Можливо колись з часом я з посмішкою, за такою ж чашкою кави все розповім і навіть посміюсь. Але зараз зась. Ліля махнула на це рукою і просто розповідала про своє життя. Ми з нею були різні, але саме це і робило нас цікавими. Я навіть не знаю чи змогла б я так. Залишити сите місце, Ліля довгий час була головним бухгалтером у досить великій компанії , розірвати отак усі зв’язки, покинути в один день все. Бо вона зустріла Анатолія. Він підкорив її турботою, добротою і тим, що лихо підкотив до суворої Лілі. Спочатку він її дратував, та він не здавався і ось вже Ліля все покинула і подалася за коханим на край світу. Я вкрай погано могла себе уявити в роді від панянки до селянки, а вже витончену Лілю і поготів та все несподівано склалося. І попри те, що іноді їй тут не солодко, та проміняти це село на шумне місто вона не готова. Тому, я слухала історії про її сусідів, про фермерство її чоловіка, про плани на майбутнє і просто раділа їхньому щастю. Звісно ідеального життя не буває, але вони достойно справляються з труднощами, що їм трапляються. Години через дві з торбою їжі мене провели до хати Ігоря Івановича. А у них там було весело. Усі проснулися і в гаражі щось творили. Нашу появу навіть спочатку не помітили. Довелося нагадати про себе. Хлопці підскочили.