- І що у вас тут?
- Господи! Мало грець не вхопив… Ти чого лякаєш? - картинно заломив руки Міх.
- Усім привіт! То що ви так захопливо майструєте?
- Ми, Дарино Олександрівно можливо творимо історію. Ігор Іванович тут свою версію парового двигуна зробив. Ось тестуємо. - пояснив Міх.
- Ого! - виразила я здивування, оглянувши агрегат, що тут стояв в гаражі. Нічого не зрозуміла, але враження то на мене справило. Ще кілька годин я хлопців з гаража вигнати не могла. Довелося обід зібрати з того, що мені щедро виділила Ліля і що там залишилося з вчорашніх шашликів. Стіл виявився розкішним і почуття голоду набігло і на мене. І всі з задоволення та апетитом вм’яли все, що було. Тож виїхати ми під вечір. Як на мене то хлопці з задоволенням ще б залишилися. Зате майже всю дорогу назад вони дрімали.
- Ви, що всю ніч не спали? - запитала я Міха.
- Ну, розумієш, ми подумали і вирішили, що не гріх буде і познайомитися з клубом.
- І як?
- Горілка тут ядерна. А дівчата красиві. - мрійливо проговорив він. Я виразно на нього покосилася.
- Що? Я тільки дивився. - розвів він руками.
- І що вам містянам, нічого від місцевих не прилетіло?
- Та, ми ж не відморожені. - зробив він паузу. - Виставилися.
- Та, ну? - не втрималася я від сміху.
- Дикі звичаї. - буркнув Міх.
- Я від вас таки в захваті.
- Сама ж говорила, що життя без косяків надто нудне. Ну, от розважалися.
- Я ще говорила будьте відповідальним, успішними, надійними, будьте чоловіками, то щось мене ніхто не чує.
- Ай, давай без демагогії. - трагічно скривився він.
- Я абсолютно класична, капосна жінка, а класика, як відомо завжди в моді.
- Шкурою відчуваю, щось відмочеш.
- Не-а, мені ліньки бо поки ви знайомилися з місцевими традиціями, я від світанку конструктор складала з дуже розумненькою дитинкою.
- Ну, ти вмієш розважатися. - потис він плечима, зручніше влаштовуючись в кріслі.
- З часом все змінюється.
- Ти так говориш наче з тебе вже пісок сиплеться.
- Я вашими стараннями до того не доживу. У мене робота де я заробляю нервовий стрес, нервовий тік і головну біль і так ще трішки грошей на лікування.
- Дарино Олександрівно, а от не треба погрожувати. Тобі ж подобається те, що ти робиш, не прибідняйся. - буркнув Міх.
- А ви от коли наступного разу, якусь дурню захочете вткнути то подумайте про мене. Бо думки ваші листати я не вмію.
- І що сталося? По твоїм очам читаю, що щось не так. - кинув він моститися і уважно витріщився на мене.
- Ти буваєш такий полохливий, що це іноді так мило виглядає. Все нормально Міх. Цілий ранок Ліля он історіями розважала, виявляється у неї були дуже складні часи, а вона подзвонити мені навіть не здогадалася. Так, що видно я щось недопрацьовую. Тому і почала думати, що я ще пропустила, бо я то думала, що все було нормально.
- Ну, не всім хочеться відразу бігти до тебе і плакатися. Змирись з цим. Дещо потрібно вирішувати самим. Сама то ти теж не дуже біжиш до нас з якоюсь бідою. Ми взагалі за бортом в такі моменти твого життя, поки ти там внутрішньо не перегориш ти ж не підпускаєш до себе. І зі своїм романом, коли ти так чудово відморозилася від усіх ти думаєш нам то було приємно? Тарас он теж навіть дзвонив запитував чи не в курсі, які мухи тебе покусали. - після такої промови я різко завернула на заправку і зупинила машину. Повернулася до Міха, краєм ока побачила, що і Вадим з Веталем уже не спали.
- Хух. Ну по-перше вибачте, я про це не думала, тому твої слова зараз стали відкриттям. По-друге ти правий, я хочу, щоб зі мною хтось відкривався, а сама ж замуровую вежу і викидаю ключ. В цьому розумінні народ, ви праві на сто відсотків. Тому, ви мене вибачаєте і ми йдемо пити каву. Ваш посил про подвійні стандарти я зрозуміла. Постараюсь більше не повторюватися.
- От після цих слів моя шерсть вже стала дибки. Що означає не повторюватися? Цього разу ти рвонула на кінець світу, а тепер, що космос розпочнеш освоювати?
- О, знаєш ти буваєш такою заразою. Я якщо чесно думала, що досить тонко і делікатно вам пояснила, що все гаразд і мені просто потрібен деякий час.
- То було надто делікатно. - виплюнув слово Міх. - В принципі ми не зрозуміли. Єдине, що зрозуміли, що в тебе щось сталося і воно дуже страшне.
- Казна-що. - сильно потерла своє лице. - Мені потрібна кава. Порвали на британський прапор мої погляди і переконання на життя.
- Не грузись. Все нормально. - ледь зніяковіло відказав Міх. Та й інші після таких одкровень почувалися незручно. Зате все здається з’ясувалося і наче владналося. Бо каву ми вже всі цілком спокійно попили і без якогось напруження я розвезла хлопців по домівкам. Вадима забрала до себе. Я вирубилася, як тільки голова доторкувалася подушки. Мене навіть сни не мучили. Як колись казав мій інструктор з водіння, я вмер, аби вранці воскреснути. Прокинулася я від кроків, Вадим пройшов в ванну, тому і я піднялася з ліжка ліниво перекотившись. Потягнулася. Одягнулася. І я така готова до нових подвигів. І день розпочнеться з приготування сніданку. Наявність дітей в домі вимагає постійного перебування на кухні. Це тільки самітницьке життя може приводити до того, що починаючи готувати м'ясо у вині після другої пляшки задаюсь запитанням, а що я тут взагалі роблю. Тож омлет, кашка і гарячі бутерброди почала я творити сніданок.
- Доброго ранку! - привітався Вадим.
- Привіт!
- Сідай. Сніданок вже готовий. - я простягнула йому миски с омлетом та кашею.
- Дякую.
- Як спалося? - запитала я.
- Нормально.
- Як сніданок?
- Дякую. Смачно.
- Чим плануєш зайнятися?
- Підробіток в мене є. Піду гроші заробляти.
- О! А чим займаєшся?
- Продавцем в магазині одягу працюю.
- І як робота?
- Та, нічого. - тяжко зітхнув він.
- Я хотіла поговорити, про дещо твоє особисте, - покрутивши в руці чашку з кавою, почала я обережно підходити до першочергової проблеми.
- Я так і зрозумів, що ми маємо мій прихід з подальшим моральним падінням ретельно обговорити. Точно це потрібно? - нервово видихнув він.
- Точно. Вадим, я розумію, що тобі складно, та я все ж хочу нагадати, що за часту сварки та суперечки виникають через дрібниці найчистішої нісенітниці.
- Я знаю. - покривився він. - І зараз зовсім не хочу про це говорити.
- Добре. Але ми зможемо ще про це пізніше поговорити?
- Можемо.
- Я ніяких дурниць робити не буду. За останні дні я зрозумів, що то все дурня. З тим жити можна.
- Хм, звідки то таке просвітлення?
- Просто подивився, як живуть інші. Ігор Іванович надихну.
- А знаєш, я тобі вірю. Все буде добре.
- Тоді я дякую. І я піду. Але ви обіцяєте, що ми найближчим часом зробимо вилазку?
- Обіцяю. Сама скучила. Я то неймовірно час провела у відпочинку, але все за підземним Києвом я скучила.
- А я жахливо провів час. З Лукою взагалі не можна говорити, дід теж вже замучився з нами… Але сподіваюсь, що і у нас настануть кращі часи.