- Отак і виглядає «гризти науки граніт у альма- матер».
- Дарино Олександрівно, я ж вчусь.
- Знаю. Молодець. Викладачі нахвалювали, що взявся за розум.
- Правда?
- З моїх уст було б св’ятотацтвом, такими речами жартувати. Мене тішать твої успіхи.
- Дякую. Все одно половина з того, чого нас вчать лобода рідкісна. І в житті не знадобиться.
- Ти ніколи не знаєш, коли і що тобі в житті знадобиться. У тебе зараз чудовий період життя, уже дорослий, але ще не обтяжений життям. Так, що всотуй, як губка знання і насолоджуйся життям.
За розмовами про буденне життя ми досить швидко доїхали.
- Дід уже нас навіть зустрічає. – Григорій Петрович дійсно проходжався по дворі. Побачивши машину вийшов до воріт.
- О, привіт! – радісно махнув він рукою.
- Доброго дня Григорій Петрович!
- Діду, привіт! – з машини вискочив Вадим.
- Як життя молодь?
- Діду, все добре. Дарина Олександрівна може підтвердити. Правда ж? – і перевів погляд на мене.
- Правда. – підтвердила я.
- Вадим у нас хліб скінчився. Зганяєш купиш. А ми поки з Дариною Олександрівною чай поганяємо.
- Добре діду, я миттю. – і Вадим жваво припустився до магазину. А ми пішли в дім.
- Чай, малиновий будете? – весело запитав він. – Я страх, як поважаю такий чай. – І Григорій Петрович зайнявся приготуванням чаю, а я сіла скромно за стіл.
- І Дарина Олександрівна я хотів вибачитися за поведінку Луки, – враз посерйознішав Григорій Петрович.
- Григорій Петрович, все нормально, не потрібно вибачатися.
- Ні, потрібно інакше ви будете думати, що мій внук тупий телепень, а це не так. Він переживає зараз не найліпші часи. Його дружина з якою він думав, що у нього все добре в одну мить кинула його. Лука, він складна людина, життя не дуже балувало його. Я по суті виховав його, його батько покинув його, ще як той був маленький, моя донька вийшла ще раз заміж і у неї народився Вадим. Та потім мою доньку збив автомобіль, вона померла на місці. Від Луки, батько Вадима відмовився відразу і я забрав його до себе, а від Вадима він відмовився пізніше, уже в підлітковому віці, коли йому здавалося, що Вадим заважає його новому сімейному щастю. Отак хлопці і опинилися в мене. Лука досить потайний і він не вміє показувати свої почуття. Йому здається, що він стає вразливий і він щосили цьому пручається, але він все це важко переживає, просто нікому не показує.
- Я прекрасно розумію,що якщо чоловік не показує своїх почуттів, то це не означає, що він їх не відчуває.
- Я сподіваюсь на це, – якось загадково сказав Григорій Петрович. - Тим більше з Вадимом у них зараз складні відносини. - хлопнули двері і на кухню влетів Вадим.
- Купив хліб і тут у нас міні-пекарня, неймовірно смачні пиріжки печуть, – пояснив він, пиріжки в пакеті.
- Добре, що взяв, – сказав Григорій Петрович. І налив чашку чаю для Вадима.
- То, що мапа?
- Завели в нашу програму є декілька місць, які натякають на те, щоб ми їх перевірили.
- Це добре, що пригодилася. – посміхнувся Григорій Петрович.
- Я маю вже їхати.
- Дарино Олександрівно, ви бажаний гість в моєму домі. Я з задоволенням подивлюся на всі свої старі записи і готовий поділитися знаннями по колекторах у місті Києві.
- Дякую. Я з задоволенням, до вас завітаю ще.
Єдине правило, яке я засвоїла чітко, завжди може щось піти не так. В такий очікуваний день нашого походу, щось однозначно пішло не так і ми мали те, що мали. Видохлися і втомилися ми всі, так що просто не було вже сил йти. Ще й Вадим невдало приземлився і від нього не дуже добре пахло. Тому, всі поїхали до мене додому. Я пропустила Вадима, сама зайшла слідом.
- Вадим, йди в душ, від тебе пахне, як від каналізаційної ями. Лови рушник, – і я кинула йому білого махрового рушника. А сама пішла на кухню, де вільготно розмістився Міх, який не соромлячись обчищав мій холодильник.
- Як саранча, – прокоментувала я побачене.
- Ну, ти ж не жадібна, – занив він.
- Розпочинаю думати, що злюкою бути вигідніше, – пробурчала я, спостерігаючи, як кусень хліба з ковбасою Міх героїчно запихає до рота. Дзвінок в двері відволік від споглядання.
- Дивно, нікого ж не чекаю. – пробурмотіла я, та пішла відкривати. В дверях стояв Лука і злобно дивився на мене. Будь я більш вразливою людиною, його погляд би пройняв, але я ж була загартована студентами і підкована нашими легкими взаємовідносинами з державою, зла я одним словом була.
- Лука?!
- Він ще дитина, – проричав він, мої брови стрімко поповзли в гору.
- Ти зараз про що? І що ти тут робиш?
- Я бачив тебе з ним…
- Ну і? – я таки ще не бачила ніякого зв’язку.
- Ти спиш з моїм братом, – у нього засмикалося око і він видав знатний рик, після чого двері ванної відкрилися і звідти в одному рушнику вискочив Вадим з такими великими округлими очима.
- Лука? А що ти тут робиш? – видихнув Вадим. Я перевела погляд з Вадима в рушнику на Луку, очі якого наливалися кров’ю.
- Н-да, незручно то як вийшло. – я задумливо потерла лоба. – Лука, помовчи, поки ситуація не дійшла повного абсурду. Вадим, мені потрібно поговорити з твоїм братом на одинці, тому береш Міха і йдете в кімнату. – Вадим спробував заперечити, та рушник поїхав і він цнотливим рухом поправив рушник. – Я нічого не зроблю твоєму братові. Ми просто поговоримо, поки він тут цілу оргію не вигадав. Міх виходь, – рявкнула я – годі, там уже від сміху давитися. – З кухні з здригаючими від сміху плечима вийшов Міх.
- А, що я? Я нічого. Ну, що дотягалася Дарино Олександрівна молодих хлопців, прийшла розплата…- і він давлячись сміхом забрав густо почервонівшого Вадима в кімнату.
- Що за фігня…Лука, ти що ненормальний? – огризнувся Вадим до якого дійшла ситуація.
- Вадим , іди давай, постав під сушку обігрівач і швидше одяг отримаєш,– рявкнула я. – Лука, а ти на кухню, чоловіків у мене дома більше немає. І перш ніж твоя душа зірветься і понесеться до раю. Це якесь прикре непорозуміння, згодна виглядає паршивенько.
- Що справді? - від його іронічного тону мене пересмикнуло. – Яке може бути непорозуміння, при вигляді мого голого брата? Ти з ним спиш? – проревів він.
- Ні. Я з ним не сплю. У нас була вилазка, попали в страшенно замулену і вонючу сірководнем ділянку тунелю, Вадим перечепився і розпластався на весь зріст. Результат він мокрий і неприємно пахне. Громадським транспортом я його відповідно відправити не могла, тому ти його зараз і бачив дбайливо загорнутого в рушник, що винирнув з моєї ванної. Тому зустрічне запитання, де ти нас побачив?
- Біля метро Арсенальна.
- А чого просто не подзвонив?
- А я дзвонив, правда у Вадима телефон був поза зоною – Лука, все ще був злий. – А що це ще одне за тільце шастає по квартирі?
- Мій друг, – відрубала я. – Давай ще раз проясняємо ситуацію. Нас усіх об’єднує спільне захоплення вивчення рукотворних підземель. Нам цікаво ходити, дивитися, фотографувати, вивчати. Більше того, ми співпрацюємо з міськими службами , спостерігаємо за малодоступними комунікаціями, повідомляємо про всі негаразди, а їх повір у нас є багато. Між нами близькі дружні відносини і нічого більше. І я вже точно не маю сексуальних відносин з твоїм братом. Я доступно пояснила? – Лука виглядав сконфужено. Він помовчав декілька хвилин.
- Я маю здається вибачитися, за свої висновки, – понуро опустивши голову заговорив він. – Я все не так зрозумів. І прийняв невірне рішення.
- Вибачення приймаються. – я була здивована і як його дикою пропозицією і тим, що він так спокійно прийняв, те, що був неправий. По-перше чоловіки все ж не люблять говорити про свої помилки, адже це удар по їх самооцінці і самолюбству. Їм складніше визнавати свої помилки і йти на контакт, тим більше відкрити в цьому зізнаватися. Адже чоловіча логіка виглядає десь так, визнав для себе помилку, вирішив її більше не повторювати і все говорити про це не обов’язково. А по-друге чоловіки не люблять виражати свої емоції і почуття.
– Каву, чай будеш? А то там ще один фантазер сидить, боюсь навіть уявити горизонти його уяви. Все таки він дуже вразливий. Тому б запропонувала зараз за столом усе мирно вирішити.