— З вами добре, а без вас ще краще! — відрізала Мері Поппінс, закинувши назад голову.
Шпак засміявся.
— Не була б то Мері Поппінс! — сказав він. — Аніскілечки не змінилася! А що там інші? Як зозуленята? — спитав він далі і позирнув на ліжечко Барбари. — Ну, Барбарино, — мовив він до неї отим своїм ніжним, улесливим голосом, — чи не вділиш чого сьогодні старенькому?
— Га-ла-ла-ба-ла-ла-та-ла-ла, — залопотіла Барбара, жуючи печиво.
Шпак, здригнувшись з несподіванки, прискочив трохи ближче.
— Я сказав, — промовив він виразніше, — чи нема в тебе сьогодні чого-небудь для старенького, Барбі, серденько?
— Бу-бу-бу-бу, — пробубоніла Барбара, задивившись на стелю й ковтнувши рештки печива.
Шпак не зводив з неї очей.
— Ха! — нарешті сказав він і, обернувшись, запитливо глянув на Меррі Поппінс. Вони довго дивилися одне на одного.
Потім Шпак пурхнув на ліжечко до Джона й сів на бильце.
У Джона в руках був великий, волохатий іграшковий баранець.
— Як мене звати? Як мене звати? Як мене звати? — допитувався Шпак різким, тривожним голосом.
— И-их! — сказав Джон, роззявив рота і впхав туди баранцеву ногу.
Шпак злегка похитав головою й відвернувся.
— Ось і все, — тихо мовив він до Мері Поппінс.
Вона кивнула головою.
Якусь мить Шпак прикро дивився на Близнят. Тоді здвигнув рябенькими плечима.
— Ох, та я ж знав, що так буде. І завжди казав їм про це. А вони мені не вірили.
Він знову помовчав, дивлячись на дитячі ліжечка. Тоді бадьоро стрепенувся.
— Ну так, треба мені летіти. Погляну на димар. Тепер, весною, там повно роботи!
Він перелетів на підвіконня і звідти ще раз оглянувся на кімнату.
— А все-таки чудно буде без них. Мені завжди подобалося з ними погомоніти, я звик до них. Мені їх бракуватиме.
Він швиденько провів крилом по очах.
— Заплакав? — уколола Мері Поппінс. Шпак випростався.
— Я заплакав? Де там! Це я… трохи застудився в дорозі додому, ось і все. Авжеж, трішечки застудився. Нічого страшного.
Він пурхнув на надвірне підвіконня, розправив дзьобом пір'ячко на грудях і, вигукнувши задерикувате: «Фр-р-р-р!», розпростав крила і зник…
ПОВНИЙ МІСЯЦЬ
Цілий день Мері Пошіінс квапилася, а коли вона квапилась, то завжди бувала сердита.
Усе, що робила Джейн, було погано, все, що робив Майкл було ще гірше. Вона гримала навіть на Близнят.
Джейн і Майкл як могли намагалися не потрапляти їй на очі, бо знали, що часом краще, як Мері Поппінс тебе не бачитиме й не чутиме.
— От якби ми були невидимі, — сказав Майкл після того, як Мері Поппінс заявила, що самий но його вигляд понад силу кожному, хто себе поважає.
— Позалазьмо за канапу, — порадила Джейн, — то й будемо невидимі. Полічимо, скільки грошей у наших скарбничках, а після вечері вона, може, подобрішає.
Так вони й зробили.
— Шестипенсовик і чотири пенні буде десять пенсів, та півпенні, та три-пенсовик… — швидко лічила Джейн.
— Чотири пенні та три фартінги, та… та й усе, — зітхнув Майкл, склавши всі свої гроші на купку.
— В карнавку для бідних буде добре, — пирхнула Мері Поппінс, кинувши погляд за канапу.
__ Ох, ні, — докірливо сказав Майкл. — Це мої.
Я собі наскладав.
__ Ух! Мабуть, на якийсь там гореплан, — зневажливо промовила Мері Поппінс.
— Ні, на слона — щоб у мене був свій слон, такий, як Ліззі в Зоопарку. Я тоді вас кататиму, — сказав Майкл, ніби й не дивлячись, а все-таки нишком зиркаючи на Мері Поппінс: як воно їй здасться?
— Гм, — сказала Мері Поппінс. — Вигадки!
Але діти помітили, що вона зовсім уже не така сердита, як була.
— Цікаво, — мовив Майкл, — а що робиться в Зоопарку вночі, як усі порозходяться додому?
— Хтось турбувався, та без носа зостався, — відрізала Мері Поппінс.
— Я не турбувався, я тільки цікавився, — сказав Майкл. — А ви знаєте? — спитав він у Мері Поппінс, що квапливо змітала з столу крихти.
— Ще одне запитання — і ти, як раз та два, підеш спати! — промовила вона і так швидко кинулася прибирати в Дитячій кімнаті, що більше скидалася на вихор у капелюшку й фартусі, ніж на людину.
— Краще не питай її. Вона знає все, але ніколи нічого не каже, — шепнула йому Джейн.
— А нащо тоді знати, як нікому не розказуєш? — пробурчав Майкл, але тільки собі під ніс, щоб Мері Поппінс не почула.
Джейн з Майклом зроду не пам'ятали, щоб їх коли вкладали спати так швидко, як того вечора. Мері Поппінс погасила світло дуже зарані і так поквапливо подалася з дому, немов її підганяли усі вітри світу.