— Щоб мені горлянка луснула! Усі до помп! Земля на горизонті! Хай мені горлянка лусне! — кричав Адмірал.
Щоразу як він підходив до ґрат, Тигр злегенька торкав його палицею, і Адмірал тоді ще дужче сердився.
— І як тільки вони там усі опинилися? — спитала Джейн у Лева.
— Загаялись, — відповів той, — чи, краще сказати, заґавились. Усі ці люди ловили гав у Зоопарку та й незчулись, як замкнулася брама. Ну, треба ж було їх десь діти, от мій розмістили їх тут. Оцей ось небезпечний, он, погляньте! Нещодавно мало не вкоротив віку доглядачеві. Близько не підходьте! — Лев показав на Адмірала Бума.
— Відступіть, будь ласка, відступіть! — почули нараз Джейн із Майклом крики. — Не товптесь! Пропустіть-бо!
— А, це зараз їх годуватимуть! — сказав Лев, жваво пробираючись крізь натовп. — Ось і доглядачі.
Четверо Бурих Ведмедів, усі в кашкетах з козирками, везли візки з кормом вузеньким коридором, що відділяв клітки від натовпу звірів.
__ Гей, відійдіть-но! — гукали вони, коли хто з тварин заступав їм дорогу.
Потім вони по черзі відчиняли невеличкі дверцята в клітках і на вилах просували в них корм. Джейн і Майклові було все добре видно у проміжок між Пантерою та Динго. Малятам кидали в клітки молоко в пляшках, вони хапали їх в обидві руки й жадібно тягли до рота. Старші діти хапали з вил коржики й кекси і тут-таки наминали. Дамам у галошах подали тонісінькі бутерброди і ячне печиво на тарілочках, а добродіям у циліндрах — котлети з баранини і заварний крем у склянках. Узявши в руки харч, добродії в смугастих штанях понесли його в куток, попростеляли на колінах носові хустинки й заходились їсти.
Коли доглядачі вже обійшли клітки, позаду раптом почувся несамовитий лемент:
— Хай мені горлянка лусне — це називається вечеря? Крихта м'яса й капустина! А де йоркширський пудинг? Ганьба! Підняти якір! А де мій портвейн? Портвейн де, чуєте? Сюди його мерщій! Гей, ви там, у камбузі, де адміральський портвейн?
— Он як розходився! Я вам казав, що він небезпечний, отой он! — сказав Лев.
Джейн і Майклові не треба було пояснювати, про кого це він. Вони дуже добре знали Адміралову звичку розмовляти.
— Нарешті, — промовив Лев, коли гомін у павільйоні трохи вщух. — Здається, вже все. Тепер мені, з вашого дозволу, доведеться відійти. Побачимося згодом, під час Великого Танку. Я вас знайду.
Він провів їх до дверей, попрощався й пішов собі, струшуючи своєю завитою гривою. Його золотава шерсть пінилася від місячного світла й тіней.
— Ой постривайте!.. — гукнула йому навздогінці Джейн. Але він уже зник. — Я хотіла спитати, чи їх хоч коли випускають. Бідолашні люди! Це ж і Джон з Барбарою простісінько могли тут опинитись. Або й ми з тобою.
Вона обернулася до Майкла, але його поряд не було. Він звернув на бічну доріжку. Джейн подалася за ним і, підійшовши ближче, побачила, що він розмовляв з Пінгвіном. Той стояв посеред доріжки, затиснувши під одним крилом великий зошит, а під другим здоровенний олівець, кінчик якого він раз у раз покусував у задумі.
— Нічогісінько не спадав на думку, — почула Джейн Майклові слова, мабуть, відповідь на якесь запитання.
Пінгвін обернувся до Джейн.
— А може б, ви мені допомогли? — промовив він. — Підкажіть риму до «Мері». Я відмовився від рими «на папері», бо так абихто заримує. Хочеться знайти щось незвичне, своє. Якщо вам спало на думку «сизопері» — не кажіть, не треба. Я й сам уже про це думав. Ні, й це не те. Не так слід про неї говорити.
— Тетері! — раптом сказав Майкл.
— Гм! Не дуже поетично, — мовив Пінгвін.
— А як — «до вечері»? — озвалася Джейн.
— Ну… — Пінгвін нібито обмірковував. — … Не дуже гарно, — сказав він журливо. — Мабуть, доведеться й від цього відмовитись. Розумієте, я складаю пісню до Дня Народження. Мені здалось, що непогано буде почати так: «О Мері, Мері…»
Але далі в мене не пішло. Так прикро! Від Пінгвіна всі сподіваються чогось незвичайного, і я не хочу нікого розчаровувати. Ну, гаразд… Не баріть мене. Я мушу знайти якусь раду.
І з цими словами він квапливо подався геть, втупившись у зошит і покусуючи одинця.
— Просто дива! — сказала Джейн. — Чий це тут день народження, цікаво знати?
— Ну, ходіть же й ви, ходіть! мабуть, і вам хочеться привітати з Днем Народження, і взагалі… — почувся зненацька біля них чийсь голос, і, обернувшись, вони побачили того самого Бурого Ведмедя, що дав їм квитки при вході.
— О, звичайно, — швидко озвалася Джейн, зміркувавши, що найкраще буде відповісти саме так, хоча зовсім не здогадувалась, кого слід вітати з днем народження.