Він простяг руку до палички. Майкл міцно стиснув її в руках.
— Дякую, але я хочу сам.
— Ну, я тобі допоможу, добре? — покірно сказав Доглядач. — Я ж тобі його зняв, і, знаєш, я ж не пускав змія, відколи ще був хлоп'ям!
— Добре, — сказав Майкл.
Він не хотів здаватися жорстоким.
— Ох, щиро дякую! — радісно скрикнув Доглядач. — Отже, я беру змія і ступаю десять кроків по моріжку. А як скажу: «Гайда!» — ти побіжиш.
Доглядач рушив, уголос відлічуючи кроки:
— … вісім, дев'ять, десять!
Він обернувся і підняв змія над головою.
— Гайда!
Майкл побіг.
— Пускаю! — крикнув Доглядач.
Майкл почув позад себе легеньке лопотіння. Шнур натягався, аж паличка шарпалася у хлопця в руках.
— По-олетіло! — скрикнув Доглядач. Майкл озирнувся.
Змій летів у небі, нестримно набираючи висоту. Він здіймався вище й вище, — дедалі меншою зелено-жовтою цяткою коливаючись у блакиті.
У Доглядача полізли на лоб очі.
— Зроду не бачив такого змія. Навіть як був хлоп'ям, — промимрив він, вдивляючись у височінь.
Легенька хмарка набігла на сонце і за мить попливла далі.
— Вона летить на змія, — стурбовано прошепотіла Джейн.
Зелено-жовтий хвіст змія коливався усе вище й вище, поки став здаватись ледве помітною темною цяточкою в небі. Хмарка повільно пливла на нього. Ближче, ближче!
— Ну, все, — сказав Майкл, коли цяточка зникла за тонким сірим серпанком.
Джейн стиха зітхнула.
Близнята тихенько сиділи у візочку. Дивна тиша запанувала над ними всіма. А шнур так і рвався в Майкла з рук, ніби зв'язуючи їх з тією хмаркою, а землю з небом. Затамувавши подих, вони всі чекали, коли змій з'явиться знову.
І раптом Джейн не втерпіла.
— Майкле, — скрикнула вона, — тягни, тягни! Вона торкнула натягнутий шнур рукою. Майкл обернув паличку і потягнув скільки мав сили. Шнур не піддавався. Хлопець знов потягнув, і знов, — поки геть засапався.
— Не можу! — сказав він. — Не тягнеться!
— Давай удвох! — скрикнула Джейн.
Але хоч як вони тягли, шнур не піддавався, і змій не показувався з-за хмарки.
— Ану я! — поважно сказав Доглядач. Коли я був малий, ми робили отак…
І він узявся за шнур трохи вище від Джейн і рвучко, раптово смикнув. Шнур нібито злегка піддався.
— Ану всі гуртом — раз! — гукнув Доглядач. Він скинув кашкета і мідно вперся ногами в землю. Джейн з Майклом потягли що мали сили.
— Спускається! — засапано сказав Майкл.
Враз шнур подався, і якась невеличка в'юнка тінь, пробивши сіру хмарку, попливла донизу.
— Змотуй! — просичав Доглядач, блимнувши оком на Майкла.
Але шнур тепер намотувався на паличку ніби сам собою. Все нижче й нижче спускався змій, перекидаючись і шалено метляючи вгорі. Джейн ковтнула повітря.
— Що ж це таке? — вигукнула вона. — Це не наш змій! Це якийсь зовсім інший!
Усі вп'ялися в нього очима.
І таки справді. Згори спускався не їхній зелено-жовтий змій. Цей мав інший колір — темно-синій.
Змій спускався все нижче, звиваючись і підскакуючи.
Раптом Майкл закричав:
— Джейн! Джейн! Та це ж зовсім не змій! Це наче… Ох… Це ж наче…
— Змотуй, Майкле, змотуй швидше! — аж задихалася Джейн. — Я більше не можу!
Бо, хоча те, що було на кінці шнура, ширяло ще високо — вище найвищих дерев, — та все ж його стало краще видно. Зелено-жовтого змія не було ані сліду, замість нього вгорі витанцьовувала якась постать, нібито чужа і водночас дивно знайома — в синьому пальті з срібними ґудзиками і солом'яному капелюшку, оздобленому стокротками. Під пахвою в неї була парасолька з головою папуги на кінці держачка, в одній руці — брунатна килим'яна сумка, а другою постать міцно трималася за шнур.
— Ох! — радісно вигукнула Джейн. — Це вона!
— Я так і знав! — закричав Майкл, тремтячими руками змотуючи шнур на паличку.
— Моя ненько! — кліпаючи очима, сказав Доглядач. — Моя ненечко!
А постать спустилася ще нижче. Тепер вона вже черкалася верховіття дерев. Ось стало видно обличчя з такими знайомими рисами, чорні, як вугілля, коси, ясні сині очі і ніс, трішки задертий догори, мов у дерев'яної ляльки. Коли останні метри шнура почали намотуватись на паличку, постать попливла донизу поміж липами, і ось вона гордовито опустилась на траву.
У Майкла випала з рук паличка. Він метнувся до неї, а Джейн — слідком.
— Мері Поппінс, Мері Поппінс! — кричали обоє, вчепившись за неї.
А позад них у візочку заходилися Близнята, мов півники на світанку, і Доглядач Парку то розтуляв, то стуляв рота, ніби хотів щось сказати, та все ніяк не знаходив слів.