Джейн тільки очі витріщила.
— Гхм! — сказала Мері Поппінс і впхнула градусник у рота Майклові.
Він міцно стиснув градусника губами, але вона вирвала його і прочитала:
— «Дуже крикливий, неслухняний настирливий хлопчак».
— А от і ні, — буркнув сердито Майкл. Замість відповіді вона тицьнула йому градусника під ніс, і він прочитав по буквах:
— «К-р-и-к-л-и-в-и-й…»
— От бач! — сказала Мері Поппінс, переможно дивлячись на нього.
Потім вона поставила градусник Джонові.
— «Вередливий і задерикуватий», — така була його температура.
А коли перевірили температуру в Барбари, на градуснику стояло:
— «Вкрай розпещена!»
— Гхм! — пирхнула Мері Поппінс. — Здається, я повернулася вчасно!
Наостанку вона швидко поставила градусник самій собі, мить потримала і, вийнявши, прочитала:
— «Дуже достойна особа, в усьому взірцева».
Гордовита, вдоволена усмішка заграла на її устах, коли вона вголос повідомила свою температуру.
— Так і має бути! — сказала вона повчально. — А зараз чай — і в ліжка!
Дітям здалося, що не минуло й хвилини, а вони вже напилися молока з кокосовим печивом, ще й викупались. Як звичайно, в Мері Поппінс усе робилося вмить. Гачки з петельками не розщібалися, а розлітались, ґудзики так і поривались розщібнутися, губка й мило літали, як блискавиці, а рушники витирали одним махом.
Мері Поппінс пройшлася біля ліжок і попідтикала дітям ковдри. Її накрохмалений білий фартух аж лопотів, і від неї йшли чудові пахощі свіжо-підсмажених грінок.
Підійшовши до Майклового ліжка, вона нахилилася й хвилину щось шукала під ним. Потім обережно витягла звідти своє розкладне ліжко, на якому лежало чепурненько складене усе майно Мері Поппінс: шматок «Сонячного», зубна щіточка, пакуночок шпильок для кіс, пляшечка парфумів, складний стільчик і коробочка м'ятних таблеток. Та ще сім байкових нічних сорочок, чотири бавовняних, черевички, доміно, дві шапочки для купання і альбом з листівками.
Джейн з Майклом спантеличено попідводилися на ліжках.
— Де це все тут узялося? — допитувався Майкл. — Я разів із сто лазив під ліжко, і я добре знаю, що там його не було.
Мері Поппінс не відповіла. Вона почала роздягатись.
Джейн з Майклом перезирнулися. Адже вони знали — розпитувати дарма: Мері Поппінс ніколи нічого не розповідає.
Вона скинула свій накрохмалений білий комірець і взялась розщібувати ланцюжок на шиї.
— Що там усередині? — зацікавився Майкл, задивившись на маленький золотий медальйон на ланцюжку.
— Портрет.
— Чий?
— Дізнаєшся, як настане час — не раніше, — невдоволено сказала вона.
— А коли час настане?
— Коли я піду звідси.
Вони злякано витріщилися на неї.
— Але ж, Мері Поппінс! — скрикнула Джейн. — Ви ж нас більш ніколи не покинете, ні?
Мері Поппінс пильно глянула на неї.
— Веселеньке життя в мене буде, — озвалась вона, — якщо я його все пробуду з вами!
— Але ж ви залишитеся? — гаряче благала Джейн.
Мері Поппінс підкинула на долоні медальйон.
— Залишуся, поки не урветься ланцюжок, — коротко сказала вона.
І, нап'явши на голову нічну сорочку, почала під нею роздягатись.
— Тоді нічого, — прошепотів Майкл до Джейн. — Я бачив — ланцюжок дуже міцний.
І він бадьоро кивнув їй головою. Вони підібгали ноги, кожне в своїй постелі, і дивилися, як Мері Поппінс таємниче вовтузиться під своїм наметом з нічної сорочки.
І вони згадали, як вона вперше з'явилась у Вишневій Вуличці і скільки потім сталося усього дивовижного і неймовірного; згадали, як вона полетіла від них на парасольці, коли змінився вітер; про довгі, тоскні дні без неї і про її сьогоднішнє чудесне повернення з неба…
Майкл раптом стрепенувся.
— А змій? — сказав він і сів у ліжку. — Я зовсім забувся! Де мій змій?
Голова Мері Поппінс виткнулася з-під нічної сорочки.
— Змій? — промовила вона сердито… — Який тобі змій? Що за змій?
— Мій, з китичками, жовтий і зелений! Той, що ви на ньому спустились додолу, на шнурку від нього!
Мері Поппінс уп'ялась в нього очима. Він не знав, чого в них було більше — подиву чи гніву, але й те й те було — він добре бачив.
Та ще зловісніший, ніж погляд, був у неї голос, коли вона озвалася:
— Якщо я тебе добре зрозуміла, — вимовила вона звільна, крізь зуби, — то я ніби спустилася звідкись на шнурку?
— А хіба ж ні?.. — затну вся Майкл. — Сьогодні. З хмари. Ми вас бачили.
— На шнурку? Як та мавпа в цирку чи павук на павутині? Я? Так, Майкле Бенкс?