Та коли діти її наздогнали, вона їх хвилин п'ять тримала під крамницею зі смаженою рибою, видивляючись на себе у вітрину.
Вона була вбрана в нову білу блузку в рожевий горошок, і на її обличчі, відбитому в склі понад купами смаженої мерлузи, грала втіха. Вона трохи розхристала на грудях пальто, щоб дужче було видно блузку, і їй здалось, що Мері Поппінс ще ніколи не була така гарненька. Навіть смажені рибини, затиснувши в ротах смажені хвости, так, здається, й прикипіли до неї круглими від захвату очима.
Аж ось Мері Поппінс злегенька, задоволено кивнула своєму відображенню й заквапилася далі. Вони перейшли Головну вулицю, звернули на міст і незабаром підійшли до залізничного переїзду. І тут Джейн із Майклом не витримали — кинулися поперед візка і, не спиняючись, добігли аж до Вишневої Вулички.
— Таксі! — раптом щосили гукнув Майкл. — Мабуть, це міс Ендрю.
Вони стояли на розі Вулички, чекаючи на Мері Поппінс, і дивились, чи не видно міс Ендрю.
Таксі повільно проїхало до воріт Будинку Номер Сімнадцять. Тут воно зупинилося зі стогоном і брязком. Та й не диво, бо від коліс до даху воно все було напаковане речами. Самої машини майже й видно не було, так вона вся була вквітчана валізами — згори, з боків і спереду.
З вікон стирчали скриньки й кошики. Картонні коробки були поприв'язувані до підніжки, а два величезні саквояжі вмостились навіть на водієвому сидінні.
Аж ось і сам водій виринув з-під них і дуже обережно, ніби спускався з крутої гірської верховини, виліз із машини й відчинив задні дверцята. З них, підскакуючи, викотилась коробка для черевиків, за нею — велетенський рудий пакунок, а за ним парасолька й ціпок, зв'язані докупи шнурком. Насамкінець з машини, гримаючи й брязкаючи, вискочили невеличкі терези, і таксист, перечепившись через них, упав.
— Обережно! Помалу! — гукнув громохкий голос із таксі. — У мене дорогі речі!
— Дорогий шофер! — відмовив таксист, підводячись і тручи ногу в кісточці. — Про це ви забули, еге ж?
— Відступіть, будь ласка, відступіть! Мені треба вийти! — знову пролунав громохкий голос.
І відразу після цього на підніжці машини з'явилася нога — найбільша з усіх ніг, які будь-коли довелося дітям бачити. А далі вилізла й уся решта міс Ендрю.
Вона була в широчезному пальті з хутряним коміром, на голові стовбурчився чоловічий фетровий капелюх, а з нього спадав довгий попелястий серпанок.
Діти, пригинаючись поза парканом, обережно підкралися ближче і з цікавістю роздивлялись велетенську тітку, з гачкуватим носом, лютим ротом і невеличкими очицями, які сердито зирили крізь окуляри. А своїм голосом вона майже оглушила дітей — так завзято сперечалася з таксистом.
— Чотири шилінги три пенси! — казала вона. — Казна-що! За таку силу грошей я б зробила пів кругосвітньої мандрівки! Я стільки не платитиму! І поскаржуся на вас поліції!
Таксист знизав плечима.
— З вас стільки належить, — спокійно сказав він. — Якщо ви вмієте читати, подивіться на лічильник. На таксі не їздять задарма, вам це відомо, та ще з такою купою речей!
Міс Ендрю засопіла і, заклавши руку до своєї величезної кишені, витягла малесенький гаманчик. Діставши звідти монету, вона простягла її таксистові. Той глянув на монету і довгенько вертів її в руках, мов якусь дивовижу. Тоді глумливо засміявся.
— Це — на чай? — насмішкувато спитав він.
— Аж ніяк. Це плата за проїзд. Я принципово не даю на чай.
— Я так і знав, — сказав таксист, дивлячись їй просто у вічі. І додав, звертаючись ніби сам до себе: — Речей стільки, що пів-Парку зайняли б, а на чай принципово не дає. Гарпія!
Та міс Ендрю його не слухала. Діти стали у хвіртці, і вона заквапилась, щоб привітати їх, гримаючи по доріжці черевиками і розмаявши позад себе довгий серпанок.
— Ну! — прогула вона, ледве розтягнувши губи в усмішці. — Ви, звісно, не знаєте, хто я?
— Знаємо, знаємо! — вихопився Майкл. Він говорив якнайпривітніше, бо був дуже радий, що побачив-таки міс Ендрю. — Ви — Кара Небесна!
Цеглястий рум'янець, піднявшись від шиї, залляв усе обличчя міс Ендрю.
— Ти дуже брутальний, невихований хлопець! Я поскаржуся твоєму батькові!
Майкл здивовано поглянув на неї.
— Я не хотів бути невихованим, — почав він. — Це тато сказав…
— Тихо! Замовкни! Не смій сперечатися зі мною! — промовила міс Ендрю і обернулася до Джейн. — А ти — Джейн, я не помиляюся? Гм. Ніколи не любила цього імені.
— Доброго здоров'я! — ввічливо сказала Джейн, хоча нишком подумала, що їй не дуже подобається ім'я Юфимія.