— У тебе занадто коротка сукня, — ревнула міс Ендрю. — А де твої панчохи? Коли я була маленька, дівчатка ніколи не ходили з голими ногами. Я говоритиму про це з твоєю матір'ю.
— Я не люблю панчіх, — сказала Джейн. — Я ношу панчохи тільки взимку.
— Не будь зухвалою! Діти не повинні обзиватись, вони повинні мовчки слухати, що їм говорять! — сказала міс Ендрю.
Вона схилилась над візком і привіталася з Близнятами — поплескала обох по щоках своєю велетенською долонею.
Джон з Барбарою заплакали.
— Фе! Що за манери! — вигукнула міс Ендрю. — Сірка й патока — ось що сюди треба! — повела вона далі, обернувшись до Мері Поппінс. — Добре виховані діти ніколи так не галасують. Негайно сірки й патоки! Та ще й якомога більше. Не забудьте!
— Дякую, — сказала Мері Поппінс. — Але я виховую дітей, як сама знаю, і не питаю нічиєї ради.
Міс Ендрю остовпіла з дива. Здавалося, вона не вірить власним вухам.
Мері Поппінс дивилася на неї спокійно і безстрашно.
— Юна особо! — промовила міс Ендрю, опам'ятавшись. — Схаменіться! Як ви смієте так зі мною розмовляти? Я подбаю, щоб вас вирядили звідси! Затямте моє слово!
Вона шарпонула хвіртку й подалася до Будинку, гнівно вимахуючи округлим предметом, прикритим картатою тканиною, і раз у раз вигукуючи: «Фу-фу!»
Місіс Бенкс вибігла їй назустріч.
— Ласкаво просимо, міс Ендрю, ласкаво просимо! — чемно примовляла вона. — Як гарно, що ви до нас завітали! Така мила несподіванка! Гадаю, подорож була приємна?
— Страшенно неприємна. Я зроду не любила їздити, — відказала міс Ендрю, сердитими, прискіпливими очима поглядаючи довкола.
— Яке недбальство, просто сором! — з огидою мовила вона. — Послухайтесь моєї поради — повикидайте геть оце-о, — вона вказала на соняшники, — й понасаджуйте щось вічнозелене. Буде куди менш мороки. Та й показніше буде. А ще краще — взагалі ніяких грядок. Просто рівний заасфальтований двір, і все.
— Але ж… — заперечила місіс Бенкс, — я дуже люблю квіти!
— Казна-що! Дурні витребеньки! Ви нерозумна жінка! І діти у вас страх розбещені, а надто хлопець.
— Ох, Майкле, я просто здивована! Ти був нечемний з міс Ендрю? Зараз же перепроси її. — Місіс Бенкс дуже розхвилювалась, почувши таке.
— Та ні, мамо, я нічого… я тільки… — почав був пояснювати Майкл, але громохкий голос міс Ендрю перебив його:
— Він мене тяжко образив, — наполягала вона. — Його негайно слід віддати до закритої школи. А дівчині треба взяти гувернантку. Я сама знайду. Що ж до тієї особи, яка доглядає ваших дітей тепер, — вона кивнула головою на Мері Поппінс, — її цієї ж хвилини треба звільнити. Вона недотепна і просто підозріла.
Місіс Бенкс була вкрай перелякана.
— О, ні, ви помиляєтесь, міс Ендрю! Ми її добре знаємо, вона просто скарб!
— Ви не розумієтесь на цьому. Я ніколи не помиляюся. Звільніть її!
Міс Ендрю рвучко рушила до Будинку. Місіс Бенкс кинулася за нею слідом, страшенно стурбована й пригнічена.
— Сподіваюсь, що… що вам буде в нас добре, міс Ендрю! — промовила вона, хоч сама вже не дуже в це вірила.
— Гм! Будиночок не вельми розкішний. Та ще й страшенно занедбаний, просто ось-ось завалиться. Вам слід послати по теслю. А коли у вас мили оці східці? Вони бруднющі.
Місіс Бенкс закусила губу. Міс Ендрю кількома словами обернула її гарненький, затишний Будиночок у щось недоладне і вбоге, і на серці в неї стало дуже невесело.
— Завтра я звелю їх помити, — збентежено промимрила вона.
— А чому не сьогодні? — обурилася міс Ендрю. — Нічого не відкладай на завтра. А навіщо ви пофарбували двері білим? Темно-брунатний — ось для дверей найкращий колір. Та й дешевше. І бруд не так видно. Ви ж тільки погляньте на оці ось плями!
І, поставивши округлий предмет на «східці, кинулась показувати.
— Ось! Ось! Ось! Усюди! Просто сором!
— Я зараз же до цього візьмуся, — промовила місіс Бенкс кволим голосом. — Чи не хочете піднятися нагору у свою кімнату?
Міс Ендрю погупала слідом за нею в Будинок.
— Сподіваюсь, там є камін?
— О, звичайно! Чудовий камін! Сюди, міс Ендрю. Робертсон Ей перенесе ваші речі.
— Та нехай там якомога обережніше. У валізах пляшечки з ліками. Я мушу дбати про своє здоров'я.
Міс Ендрю рушила сходами нагору. Вже на східцях вона обвела поглядом передпокій.
— Тут треба змінити шпалери. Я поговорю про це з Джорджем. До речі, цікаво знати, чому він не зустрів мене? Це дуже нечемно. Я бачу, він так і не навчився поводитися як належить.
Громохкий її голос дедалі глухішав, що вище вона вибиралася сходами. І дедалі тихшав голос місіс Бенкс, яка, заникуючись, погоджувалася з усім, чого бажалося міс Ендрю.