Майкл обернувся до Джейн.
— А хто це — Джордж?
— Татко.
— Його ж усі звуть містер Бенкс.
— Так, але ім'я в нього Джордж.
Майкл зітхнув.
— Місяць — це страшенно довго, правда, Джейн?
— Довго — аж чотири тижні і ще трохи, — сказала Джейн, відчуваючи, що місяць з міс Ендрю стане за рік.
Майкл присунувся до неї ближче.
— Слухай, — занепокоєно прошепотів він. — Вони ж не виженуть Мері Поппінс через неї, правда ж, ні?
— Ні, навряд. Але вона дуже чудна. Недарма татко пішов з дому.
— Чудна?! — несподівано пролунало позад них. Вони обернулись. Мері Поппінс дивилася вслід міс Ендрю нищівним поглядом.
— Чудна! — знову сказала вона, протягло пирхнувши. — Це не те слово. Гхм! Я, бачте, не знаю, як виховувати дітей! Я зухвала, недотепна і взагалі підозріла особа, так? Добре, побачимо!
Джейн із Майклом звикли до погроз Мері Поппінс, та сьогодні в її голосі лунало щось таке, чого вони досі ніколи не чули.
Вони мовчки дивились на неї, розмірковуючи, що може скоїтись.
Раптом десь поруч почувся тихесенький звук — чи то щось зітхнуло, чи ледве-ледве свиснуло.
— Що воно? — швидко озвалася Джейн. Звук почувся знову, вже виразніше.
Мері Поппінс схилила голову набік і прислухалася.
Від надвірних дверей знов долинув так мовби тихесенький пташиний свист.
— А! — раптом сказала Мері Поппінс. — Я давно мала б догадатися!
І, вмить підскочивши до округлого предмета, що його залишила на східцях міс Ендрю, зірвала з нього клапоть картатої тканини.
Під ним була мідна клітка, блискуча, аж сяяла вся. А в клітці, на поперечці, зіщулившись, сиділа невеличка ясно-брунатна пташка. Вона на мить заплющилась, коли яскраве світло дня вдарило на неї. А потім урочисто повела довкола своїми круглими, темними оченятами і помітила Мері Поппінс. І, здригнувшись, ніби впізнавши її, розтулила дзьобика й тихенько свиснула. Джейн і Майкл зроду не чули такого жалібного голосочка.
— Та невже ж вона… Тц-тц-тц! Просто не віриться! — промовила Мері Поппінс і співчутливо покивала головою.
— Чірр-іррап! — сказала пташка, сумно попустивши крила.
— Що? Два роки? В оцій клітці? Ганьба їй! — скрикнула Мері Поппінс, почервонівши від гніву.
Діти заніміли з дива. Пташка говорила своєю пташиною мовою, і все-таки Мері Поппінс на очах у них розмовляла з цією пташкою, так ніби простісінько її розуміла.
— Що вона каже?.. — почав був Майкл.
— Тс-с! — сказала Джейн, ущипнувши його за руку, щоб мовчав.
Вони мовчки дивилися на пташку. А вона раптом прискочила поперечкою ближче до Мері Поппінс і щось запитливо проспівала.
Мері Поппінс ствердно кивнула головою.
— Так, звичайно, я знаю це поле. Там вона тебе й спіймала?
Пташина кивнула головою. І знов щось проспівала, наче спитала.
Мері Поппінс якусь мить подумала.
— Ну, — сказала вона, — це не дуже далеко. Десь за годину долетиш. Звідси рушай просто на південь.
Пташка, здавалось, ожила. Вона стала пританцьовувати на своїй поперечці і жваво забила крильми. Потім знов заспівала, залилася дзвінким щебетом, благально дивлячись на Мері Поппінс.
Та повернула голову і нишком глянула вгору на сходи.
— Чи я згодна? А ти як гадаєш? Ти хіба не чув, як вона назвала мене недотепою? Мене!
Мері Поппінс пирхнула майже з огидою. У пташки затремтіли плечі, так наче вона сміялась.
Мері Поппінс нахилилася до клітки.
— Що ви хочете зробити, Мері Поппінс? — вигукнув Майкл, далі не втерпівши. — Яка це пташка?
— Жайворон, — уривчасто сказала Мері Поппінс, відсуваючи на клітці засув. — Ти бачиш у клітці Жайворона вперше і востаннє.
І, сказавши це, вона шарпнула дверцята. Жайворон розпростав крила, вилетів із клітки з дзвінким криком і сів Мері Поппінс на плече.
— Гхм! — сказала вона, повернувши до нього голову. — Мабуть, так краще, еге ж?
— Чірр-ап! — згодився Жайворон, кивнувши головою.
— Ну, а тепер лети, — нагадала йому Мері Поппінс. — Вона ось-ось прийде.
Жайворон, почувши це, так і зайшовся співом, раз у раз торкаючись крильми щік Мері Поппінс і киваючи головою.
— Годі, годі! — невдоволено сказала Мері Поппінс. — Нема за що дякувати. Я зробила це собі на втіху. Не можу дивитися на Жайворона в клітці! А крім того, ти ж чув, як вона мене назвала!
Жайворон закинув голову догори і чимдуж залопотів крильми. Здавалося, ніби він щосили зареготав. Потім схилив голову набік і прислухався.