Доріжкою навшпиньочки ішов містер Бенкс. Він нерішуче завмер на одній нозі, добачивши їх усіх.
— Ну що? Приїхала? — спитав він нервовим гучним шепотом.
— Приїхала й поїхала, — сказала місіс Бенкс.
Містер Бенкс закам'янів з несподіванки.
— Поїхала? Тобто як — зовсім поїхала? Місіс Бенкс ствердно кивнула головою.
— О радість, яка ж радість! — скрикнув містер Бенкс і, підхопивши руками поли плаща, просто посеред доріжки пішов танцювати шотландський танок. Та раптом він зупинився.
— Але як? Коли? Чому? — засипав він.
— Щойно. В таксі. Через те, що діти були з нею нечемні, так мені здається. Вона мені на них скаржилася. Нічого іншого мені просто й на думку не спадає. А вам, Мері Поппінс?
— Ні, пані, мені також ні, — сказала Мері Поппінс, дуже старанно струшуючи порошинки в себе з блузки.
Містер Бенкс обернувся до Джейн з Майклом:
— Ви були нечемні з міс Ендрю? З моєю гувернанткою? З цією славною бабусею? Мені сором за вас, просто сором!
Він говорив суворо, але в очах у нього блискали сміхотливі іскорки.
— Такий уже я нещасний, — вів він далі, заклавши руки в кишені. — Отак день при дні працюю, мов каторжний, щоб виховати вас як слід, і яку ж маю від вас дяку? Нечемність до міс Ендрю! Ганьба! Обурливо! Я просто не знаю, чи зможу коли-небудь вам таке пробачити. Але… — казав він далі, вийнявши з кишень два шестипенсовики і врочисто простягаючи їх дітям, — але я старатимусь. Старатимуся з усієї сили!
Він, сміючись, одвернувся набік.
— О! — вигукнув він, спіткнувшись об пташину клітку. — А це звідки тут узялося? Чия вона?
Джейн з Майклом і Мері Поппінс мовчали.
— Ну дарма, — сказав містер Бенкс. — Тепер вона моя. Я поставлю її в садку, нехай плететься пахучий горошок.
І він подався туди з кліткою в руках, превесело наспівуючи.
КУЛЬКА КУЛЬЦІ НЕ РІВНЯ
— Мері Поппінс, — сказала одного ранку місіс Бенкс, вбігаючи до Дитячої, — чи не знайдеться у вас часу дещо купити?
І вона улесливо й заразом нерішуче всміхнулася, так наче не була дуже певна, що дістане згоду.
Мері Поппінс обернулася до господині від каміна, де саме гріла сукеночку найменшенького дівчатка Аннабел. Мала недавно народилася.
— Може, й знайдеться, — почала Мері Поппінс не дуже люб'язно.
— Ох, розумію, — сказала місіс Бенкс ще нерішучіше, ніж перед тим.
— А може, й не знайдеться, — скінчила Мері Поппінс, старанно стріпнувши вовняну курточку й вішаючи її на ґратки каміна.
— Ну, якщо знайдеться, то ось список і ось вам фунт стерлінгів. І, якщо лишиться здача, можете потратити.
Місіс Бенкс поклала гроші на краєчок комода.
Мері Поппінс не сказала нічого. Вона тільки засопіла.
— Ох, іще одне! — згадала місіс Бенкс. — Близнятам доведеться сьогодні йти пішки, Мері Поппінс. Робертсон Ей уранці сів у візок. Подумав, що то крісло. Тепер візок треба лагодити. Чи ви зможете без нього… І з Аннабел на руках?
Мері Поппінс розтулила і відразу ж знов стулила рота.
— Я, — промовила вона гостро, — зможу все що завгодно й навіть більше, коли схочу.
— Я… я знаю! — сказала місіс Бенкс, боком посуваючись до дверей. — Ви просто скарб… просто рідкісний скарб… чудовий і незрівнянний для всіх приклад… — Кінця не було чутно, бо вона доказувала його вже на сходах.
— І все-таки… все-таки… іноді мені хочеться, щоб вона не була такою бездоганною! — сказала місіс Бенкс до портрета своєї прабабусі, стираючи порох у вітальні. — 3 нею я роблюся наче мала, дурна дитина. А я не дитина! — Місіс Бенкс труснула головою і змахнула порох з рябенької корови, що стояла на каміні. — Я тут не абихто, я — мати п'ятьох дітей! Ось про що вона забуває!
І місіс Бенкс далі робила своє діло, думаючи про все те, що б вона хотіла виказати Мері Поппінс, xоч сама добре знала, що ніколи на таке не зважиться.
Мері Поппінс поклала список і фунт стерлінгів у сумочку, і не минуло й хвилини, як вона, пришпиливши на голові капелюшок, квапливо вийшла з дому з Аннабел на руках. Джейн з Майклом бігли позаду. Вони тримали за руки Близнят і якомога силкувалися не відстати від Мері Поппінс.
— Ворушіться веселіш, будь ласка! — підохотила вона, обернувшись і суворо глянувши на них.
Вони додали ходи і ще швидше потягли за собою бідолашних Близнят, зовсім не зважаючи на те, що ноги Джона й Барбари ледве човгали по тротуару, а руки мало не уривались. Джейн із Майклом думали тільки про те, щоб не відбитися від Мері Поппінс і побачити, що ж вона зробить із здачею, яка залишиться від фунта стерлінгів.