У повітрі над Парком було вже аж тісно від людей із кульками. Майже все небо цвіло веселками з барвистих кульок. Джейн з Майклом пильно стежили за Мері Поппінс, яка гордовито пропливала своєю дорогою, і якомога поспішали слідом, а за ними підскакували в повітрі Джон із Барбарою.
— Ой лишенько! Ой лишенько! Моя кулька не злітає! Мабуть, я не гаразд вибрала! — почувся раптом чийсь голос просто під ліктем у Джейн.
Унизу на доріжці стояла старомодно вбрана жінка в капелюшку з пером і боа на шиї. Біля її ніг лежала фіолетова кулька з написом:
ПРЕМ'ЄР-МІНІСТР.
— Що мені робити? — бідкалася вона. — Бабуся біля арки сказала мені: «Вибирай гарненько, не квапся, голубонько!» Я так і зробила. А вибрала не ту кульку! Хіба ж я Прем'єр-Міністр?
— Даруйте, але це саме я! — озвався поряд чийсь голос, і до неї підступив високий, вишукано вбраний джентльмен із парасолькою.
Жінка обернулася.
— О, то це ваша? А може, тоді у вас моя?
Прем'єр-Міністр, що теж ніяк не міг злетіти, показав їй кульку, на якій був напис:
ЛЕДІ МЮРІЕЛ БРАЙТОН-ДЖОНС.
— Звичайно, це моя! Ми з вами помилилися! — скрикнула вона і простягла Прем'єр-Міністрові його кульку, а в нього взяла свою.
Обоє вмить знялися вгору й полетіли поміж верховіттям дерев, розмовляючи удвох.
— Ви одружені? — почули Джейн і Майкл, як леді Мюріел спитала Прем'єр-Міністра.
А він відповів:
— Ні. Мені все не трапляється дама середнього віку… знаєте, не молодесенька і не стара, і весела на вдачу, бо я собі дуже вже поважний.
— А може, я буду вам до пари?:— промовила леді Мюріел Брайтон-Джонс. — Я дуже люблю сміятись!
— Авжеж. Здається мені, що й до пари, й до вподоби, — відповів Прем'єр-Міністр, і, побравшись за руки, обоє пірнули у веселу юрму людей з кульками.
Тепер над Парком кишіло людьми. Джейн з Майклом раз у раз стукалися об когось, — стільки надувних кульок розкупили цього дня у Бабусі під аркою. Ось пролетів високий чоловік з довгими вусами, у синьому мундирі і шоломі. На кульці в його руках був напис: ІНСПЕКТОР ПОЛІЦІЇ. За ним виринув інший, тримаючи в руці кульку з написом: ЛОРД МЕР, — опасистий, кругленький, у трикутному капелюсі, широкому червоному плащі, з великим мідним ланцюжком на грудях.
— Швидше, будь ласка! Не товптеся! Дотримуйте правил! Сміття кидайте тільки в урни! — порядкував Парковий Доглядач проштовхуючись крізь натовп на невеличкій, вишневого кольору кульці з написом: Ф. СМІТ.
Помахом руки він вказав дорогу двом собакам — бульдогові, що тримав у зубах кульку з написом: КЮ, і фокстер'єрові, чиє ім'я, як свідчила кулька, було АЛЬБЕРТІНА.
— Не займайте моїх собак! Бо запишу ваш номер і поскаржуся! — гукнула дама, на чиїй кульці стояло: ГЕРЦОГИНЯ МАЙФІЛДСЬКА.
Але Доглядач не зважав. Він вигукував:
— Собак узяти на повідки! Не товптеся! Курити над Парком заборонено! Дотримуйте правил!
— А де Мері Поппінс? — . схаменувся Майкл і майнув ближче до Джейн.
— Он! Попереду! — відповіла вона, вказуючи на гордовиту ошатну постать під найбільшою на весь Парк кулькою.
Діти заквапилися за нею.
— Кулька кульці не рівня, мої пискляточка! — гукнув позаду хрипкуватий голос.
І вони, обернувшись, побачили Бабусю. Дечко в її руках було порожнісіньке, і біля неї навіть близько діти не вгляділи жодної кульки, — а все ж таки вона летіла в повітрі, мов її несли аж сто невидимих надувних куль.
— Усі розпродала! — тоненько гукнула вона, наздогнавши їх. — Бо кожен знайде свою кульку, — аби вмів шукати! Усі добре вибирали, не квапились! І я попродала геть-чисто все! А кулька ж кульці не рівня!
Вона пролетіла біля них, тільки монети забряжчали у неї в кишенях. І Джейн з Майклом дивилися, як її малесенька сухенька постать замигтіла поміж рухливими кульками, випередила Прем'єр-міністра і Лорд-Мера, перегнала Мері Поппінс з Аннабел, усе меншаючи й меншаючи, аж поки зовсім зникла в далині.
— Кулька кульці не рівня! — востаннє долинуло до них далекою, ледь чутною луною.
— Ворушіться, будь ласка! — сказала Мері Поппінс.
Вони, всі четверо, скупчились довкола неї. Аннабел, заколисана гойданням кулі Мері Поппінс, щільніше пригорнулася до неї і заснула.
Хвіртка Будинку Номер Сімнадцять була відчинена, надвірні двері стояли навстіж. Мері Поппінс, злегенька підскакуючи і погойдуючись, гордовито пролетіла аж на сходи, що вели в Дитячу. Четверо дітей з підскоком улетіли слідом. Аж перед дверима Дитячої чотири пари ніг гучно загупотіли об підлогу. Мері Поппінс опустилася плавно і зовсім нечутно.