— Ох, Який же був чудовий день! — сказала Джейн і кинулася обіймати Мері Поппінс.
— Зате ти зараз далеко не чудова. Зачешись, будь ласка. Не люблю опудал, — загадала Мері Поппінс.
— Я й сам зараз неначе та кулька! — весело похвалився Майкл. — Увесь такий тонесенький-легесенький! Як фея!
— Не заздрю феї, хоч трохи схожій не тебе! — промовила Мері Поппінс. — Піди помий руки. Сажотрус!
Коли діти повернулись, чисті й чепурні, чотири надувні кульки спочивали під стелею, міцно прив'язані до цвяшка за картиною, що висіла вгорі над каміном.
Майкл не міг надивитися на них: на свою власну— жовту, на синю кульку Джейн, на рожеву — Близнят і на червону кулю Мері Поппінс. Тепер вони були такі непорушні. Ані похитнулися. Легесенькі і яскраві, вони спокійно висіли під стелею.
— Цікаво! — стиха, ніби сам до себе, обізвався Майкл.
— Що тобі цікаво? — запитала Мері Поппінс, розкладаючи пакунки.
— Цікаво, чи було б таке без вас? Мері Поппінс пирхнула.
— А от мені цікаво, чи ти коли будеш не такий дуже цікавий?
Цим і довелося Майклові задовольнитись.
СЕРЕДА — НЕЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ
Цок-цок! Цок-цок!
Маятник годинника на стіні в Дитячій гойдався туди-сюди, неначе то стара бабуся хитала головою.
Цок-цок! Цок-цок!
Потім цокання примовкло, годинник задзижчав і захрипів, спочатку тихо, а далі голосніше, мовби в нього десь боліло, і так затремтів, аж камін увесь задрижав. Порожня банка з-під варення підскочила й захиталася, Джонова щіточка для волосся, яку там забули звечора, затанцювала на своїх щетинках. Великий гарний Таріль, подарунок на хрестини місіс Бенкс від її двоюрідної бабусі Керолайн, посунувся так, що троє намальованих на ньому хлоп'ят, які гралися в коней, стали на голови.
І аж по всьому тому, коли вже здавалося, що годинник ось-ось вибухне, він став видзвонювати години.
Раз! Два! Три! Чотири! П'ять! Шість! Сім!
На останньому ударі Джейн прокинулася.
Сонячне проміння лилося в щілину поміж завісами і золотими смугами падало на ліжко. Джейн сіла на постелі і озирнулася по Дитячій. З Майклового ліжка не було чути й звуку. Близнята в своїх ліжечках смоктали пальчики й глибоко дихали.
— Тільки я не сплю, — задоволено сказала Джейн сама до себе. — Усі в світі сплять, тільки я — ні. Можу собі полежати і про все-все-все подумати.
Вона підтягла коліна до підборіддя і вмостилася, неначе в теплому гніздечку.
— Тепер я пташка, — сказала вона собі. — Я щойно знесла семеро гарненьких біленьких яєчок і накрила їх крильцями — висиджую пташенят. Квок-квок! Квок-квок! — тихесенько спробувала вона квоктати. — А через довгий-довгий час, може, аж за півгодини, щось ледве чутно писне — «Пі!» і стукне в шкаралупу, а тоді й усі шкаралупки розскочаться, і з них вилупляться семеро писклят: троє жовтеньких, двоє коричневих і двоє…
— Час уставати!
Мері Поппінс, хтозна й звідки взявшись, смикнула ковдру з плечей Джейн.
— Ой, ні, НІ! — запищала Джейн, знов натягаючи на себе ковдру.
Вона страх як розсердилась на Мері Поппінс за те, що та все їй зіпсувала.
— Я не хочу вставати! — затялася Джейн, ховаючи обличчя в подушку.
— Та невже? — сказала Мері Поппінс спокійно, ніби її анітрохи не цікавили бажання Джейн, і скинула ковдру геть з ліжка. Джейн довелося підхопитися на ноги.
— Ой господи, — запхикала вона, — і чого це завжди мені та й мені вставати першій?
— Ти найстарша — ось чого!
Мері Поппінс підштовхнула її до ванної кімнати.
— А я не хочу бути найстарша! Чого Майкл хоч трохи не побуде найстаршим?
— Тому що ти народилася раніше, зрозуміла?
— А я не просилась! Мені надокучило народжуватися раніше! Я хочу подумати!
— Будеш думати, як чиститимеш зуби.
— Тоді я вже думатиму не про те.
— Ну, а хто ж хотів би думати все про одне?
— Я!
Мері Поппінс кинула на неї швидкий, осудливий погляд.
— Годі вже, доволі!
І з її голосу Джейн зрозуміла, що вона не жартує. Мері Поппінс пішла будити Майкла. Джейн відклала зубну щіточку й сіла на краєчок ванни.
— Це несправедливо! — бурчала вона, штурхаючи ногою лінолеум. — Все, що гірше, робити мені, бо я найстарша! Не буду чистити зуби!
Їй аж самій було дивно з себе. Вона завжди раділа, що старша за Майкла й Близнят. Бо це означало, що вона найголовніша і ніби важливіша за них. Та сьогодні… чому ж це сьогодні все її так сердить і дратує?