— Якби Майкл народився раніше, я б устигла висидіти своїх пташенят! — пробубоніла вона сама до себе й подумала, що день почався погано.
На лихо, далі все пішло не краще, а ще гірше. За сніданком Мері Поппінс виявила, що рисових баранців одному з дітей не вистачає.
— Що ж, доведеться Джейн їсти кашу з рисового борошна, — сказала вона, ставляючи на стіл тарілки, й сердито пирхнула, бо не любила варити кашу з борошна, яке неодмінно збивалося в грудочки.
— Чому це? — завела Джейн. — Я хочу баранців!
Мері Поппінс сердито глянула на неї.
— Бо ти найстарша!
Що, знов? Знов це ненависне слово? Джейн під столом щосили застукотіла ногою по стільці, — їй хотілось, щоб лак облупився, — а тоді взялася до своєї каші — так повільно, як тільки насмілилась при. Мері Поппінс. Поклавши ложку каші в рот, вона довго-довго жувала, намагаючись ковтати якомога менше.
Ото нехай знають! Умре вона їм з голоду, тоді ще пожалкують!
— Який сьогодні день? — весело спитав Майкл, вибираючи рештки свого рису.
— Середа! — сказала Мері Поппінс. — Не прошкреби тарілки, будь ласка!
— То це ми сьогодні йдемо на чай до міс Жайворон?
— Як будете слухняні, — сказала Мері Поппінс похмуро, ніби не вірила, що це можливо.
Але Майкл був собі сьогодні напрочуд веселий і не звернув на те уваги.
— Середа! — гукнув він, вибиваючи ложкою об стіл. — Джейн народилася в середу.
Через те їй і припало їсти кашу з рисового борошна, а не баранці з молоком! — піддрочив він. Джейн насупилася і налагодилась добре штурхнути його попід столом, та він ухилився, швидко прийняв ногу і зареготався.
Він захихотів.
— І це правда! Близнята гнучкі, неначе ласочки, бо вони народилися у вівторок, а я в понеділок — от я й гарний, мов барвінок!
Джейн зневажливо засміялася.
— А от і гарний! — не вгамовувався він. — Я чув, місіс Брілл казала! Вона сказала Елін, що я такий гарнесенький, як півкронова монетка!
— Ну вже й гарний! — пирхнула Джейн. — Он ще й ніс кирпатий!
Майкл ображено подивився на неї. І знову Джейн сама собі здивувалась. Іншим разом вона охоче згодилась би з Майклом, бо й їй він завжди здавався дуже гарненьким хлоп'ям. А тепер вона злісно сказала:
— І ноги в тебе криві! Криволапко, криволапко!
Майкл кинувся на неї.
— Ну, все, годі! — сказала Мері Поппінс, сердито поглянувши на Джейн. — І якщо в цьому Будинку є хто справді гарний, то це… — Вона урвала й задоволено всміхнулася, поглянувши в дзеркало.
— Хто? — разом спитали Майкл і Джейн.
— Не той, чиє прізвище Бенкс, — відрізала Мері Поппінс. — Отаке-то!
Майкл поглянув на Джейн, як бувало завжди, коли Мері Поппінс говорила щось чудне. Але Джейн удала, нібито не помітила його погляду. Вона одвернулася і взяла з шаховки свою коробку з фарбами.
— Не хочеш гратися в поїзд? — спитав Майкл якнайпривітніше.
— Ні, не хочу. Я хочу бути сама собі.
— Ну, дітоньки, як ви тут? — мовила місіс Бенкс, вбігаючи до кімнати й похапцем цілуючи їх. Вона завжди була така заклопотана, що ходити не мала часу.
— Майкле, — сказала вона, — тобі потрібні нові капці — у тебе вже он пальці вилазять. Мері Поппінс, мабуть, Джона треба вже постригти. Барбаро, сонечко, не смокчи пальчика! Джейн, побіжи вниз і скажи місіс Брілл, нехай сливовий пиріг буде без цукрового сиропу.
Ну ось, їй знову не дають хвилинки вільної! Як тільки візьмешся до свого діла, вони неодмінно тобі переб'ють!
— Ой, мамо, а чого це я, чого це Майкл не може?
Місіс Бенкс здивувалася.
— Мені здавалося, що ти зрадієш! Адже Майкл завжди забувається, по що його посилають. До того ж, ти найстарша. Біжи, біжи.
Джейн якнайповільніше рушила сходами вниз. Вона нишком сподівалася, що поки дійде до місіс Брілл, то та вже встигне намазати пиріг сиропом.
А сама все дивувалася з себе: чому це вона сьогодні так поводиться? Ну, мовби в ній сидів хтось інший, негарний з обличчя і лихий на вдачу, і робив її такою вередливою.
Вона переказала місіс Брілл бажання матері і дуже зажурилася, довідавшись, що прийшла ще й завчасно.
— Ну, то хоч менш буде мороки, — промовила місіс Брілл. — І слухай, голубонько, — повела вона далі, — побіжи-но, будь ласка, в садок і скажи цьому Робертсонові, що він забув нагострити ножі. Мої ноги вже підтоптані, та й не встигну я всюди сама.