— Я не можу. Мені ніколи.
Місіс Брілл так само здивувалась, як перед цим мама.
— Ну, будь чемненька, я ж ледве стою, де там мені ще бігати!
Джейн тільки зітхнула. Чого вони не дадуть їй спокій?
Ногою вона захряснула кухонні двері й попленталася в садок.
Робертсон Ей спав на стежці, схилившись на садову лійку. Його довгий м'який чуб то підлітав, то спадав — у такт парубійковому хропінню. Робертсон Ей мав неабиякий талант — міг спати де завгодно і коли завгодно. Правду кажучи, він взагалі дужче любив спати, ніж не спати. І звичайно, коли він спав, діти якомога дбали, щоб дорослі його тоді не побачили. Та сьогодні все виходило інакше. Тій лихій істоті, що засіла в Джейн, було однаковісінько, що там станеться з Робертсоном Еем.
— Я всіх ненавиджу! — сказала вона і щосили заторохтіла по лійці.
Робертсон Ей умить прокинувся.
— Рятуйте! Ґвалт! Горить! — закричав він, несамовито вимахуючи руками.
Тоді протер очі і вглядів Джейн.
— О, та це ти! — сказав він розчаровано, так, наче сподівався побачити щось куди цікавіше.
— Зараз же йди нагостри ножі! — звеліла вона.
Робертсон Ей повагом звівся на ноги і струснувся.
— Ох, — сумно сказав він, — щоразу тобі якась морока! Як не те, то те! Треба ж колись хоч крихту спочити. А тут тобі ні хвилиночки спокою!
— Овва! — безжально сказала Джейн. — Ти тільки й знаєш спочивати! Одно спиш!
На обличчі в Робертсона Ея відбились така образа й докір, що іншого разу вона б неодмінно засоромилася. Та сьогодні вона анітрішки не збентежилась.
— Отакого наказати! — журно мовив Робертсон Ей. — А ще найстарша! Ніколи я від тебе не сподівався, зроду-віку!
І, ще раз смутно глянувши на неї, повільно почвалав до кухні.
Джейн подумала, що він, мабуть, ніколи їй цього не подарує. І, наче у відповідь на це, лиха істота, що засіла в ній, зневажливо сказала: «А мені байдуже, нехай не дарує!»
Вона труснула головою і поволі подалася назад у Дитячу, дорогою черкаючи спітнілими пальцями об щойно вибілену стіну, бо це завжди заборонялося робити.
Мері Поппінс пір'яною мітелочкою змітала пил з меблів.
— На похорон зібралася? — спитала вона, коли Джейн увійшла.
Джейн сердито подивилася на неї і нічого не відповіла.
— Хтось тут вишукує клопоту на свою голову. А хто шукає, той знайде!
— Ну й нехай!
— Нехай — недобрий чоловік! Нехай усі люди занехаяли! — піддрочила Мері Поппінс, кладучи мітелочку. — А зараз, — вона застережливо подивилася на Джейн, — мені треба піти пообідати. А ти доглянь Близнят. І якщо я почую хоч Одне Слово… — вона не скінчила, тільки виразно, погрозливо пирхнула і вийшла з кімнати.
Джон з Барбарою підбігли до Джейн і вхопили її за руки. Але вона випручала пальці і сердито відштовхнула дітлахів.
— От якби я була одиначка! — гірко сказала вона.
— То візьми та втечи з дому, — підказав їй Майкл. — Може, тебе хтось прийме за дочку.
Джейн вражено підвела голову.
— Тобі ж буде за мною сумно!
— Ні, — відважно сказав Майкл. — Не буде, як ти завжди сердитимешся. Зате я тоді візьму твої фарби.
— А от і не візьмеш, — жадібно сказала Джейн. — Я їх заберу з собою!
І, тільки аби показати, що фарби її, а не його, вона повитягала пензлики й альбом і розклала на підлозі.
— Намалюй годинника, — підказав Майкл.
— Ні!
— Ну то он Таріль.
Джейн поглянула на Таріль. Там троє хлоп'ят бігли зеленим лугом. Іншим разом вона б залюбки взялась їх малювати, та сьогодні їй нізащо не хотілось нікого послухатись.
— Не хочу! Малюватиму, що мені треба!
І вона заходилась малювати свій власний портрет: як вона, сама собі, висиджує пташенят.
Майкл, Джон і Барбара посідали на підлозі й почали дивитись. Джейн так захопилася, малюючи яєчка, що майже забула свій поганий настрій.
Майкл схилився над малюнком.
— А тепер намалюй курку — отут-о!
Він показав білу латочку на малюнку і при цьому ненароком штовхнув Джона. Джон так і перекинувся набік і, зачепивши ногою склянку з водою, перевернув її. Підфарбована вода вилилась і залила малюнок.
Джейн скрикнула й підхопилася на ноги.
— Ой, я вже не можу! Ох ти ж, одоробло таке! Ти все зіпсував!
І, кинувшись на Майкла, вона так штовхнула його кулаком, що й він теж перекинувся і впав на Джона. Обоє Близнят заверещали в один голос від болю й від страху; та найдужче лементував Майкл.