Тільки тепер на нозі в погонича була зав'язана невеличка біля хустинка, а на траві, так ніби хтось загубив його на бігу, прослався картатий червоно-білий шарф. І з одного краю на ньому були вишиті літери…
— То он де вона його загубила! — сказав Майкл, догадливо покивавши головою. — Скажемо їй, що ми знайшли його?
Джейн озирнулася. Мері Поппінс защібувала на собі фартух з таким виглядом, ніби її цілий світ навіки образив.
— Краще не треба, — сказала дівчинка. — Здається мені, вона знав.
Якусь мить Джейн стояла, розглядаючи тріснутий Таріль, хусточку на нозі в хлопця й шарф.
І раптом кинулась через усю кімнату й припала до постаті в накрохмаленому білому фартусі.
— Ох, — хлипала вона, — ох, Мері Поппінс! Я більше ніколи не вередуватиму!
Ледве помітна усмішка майнула по обличчі Мері Поппінс, коли вона розгладжувала на собі зім'ятий фартух.
— Гхм! — тільки й сказала вона.
КАРУСЕЛЬ
Стояв тихий ранок.
Не один перехожий у Вишневій Вуличці, заглядаючи за огорожу Будинку Номер Сімнадцять, чудувався:
— Що за диво? Тихо, як у вусі!
І навіть сам Будинок, який звичайно мало з чого дивувався, тепер занепокоївся:
— Ой господи! Ой господи! — примовляв він нишком. — Хоч би там не сталось нічого лихого!
Унизу, в кухні, місіс Брілл, з окулярами на кінчику носа, дрімала над газетою.
Місіс Бенкс удвох з Елін прибирали в комоді й лічили простирадла.
Нагорі, в Дитячій, Мері Поппінс неквапливо стирала зі столу після сніданку.
— Я сьогодні така добра і така слухняна! — сонно сказала Джейн, простягтись на залитій сонцем підлозі.
— Чи надовго? — пирхнула Мері Поппінс.
Майкл витяг останню шоколадну цукерку з коробки, яку подарувала тітка Флоссі на минулому тижні, коли йому сповнилося шість років. «Може б, віддати її Джейн? — розмірковував він. — Чи Близнятам? Або Мері Поппінс?»
Ні, вирішив він нарешті: адже це був його день народження, а не їхній.
— Кінець — усьому вінець! — швиденько сказав він і вкинув цукерку в рот. — Шкода, що більше немає! — додав він із жалем, зазираючи в порожню коробку.
— Усе гарне зрештою кінчається, — суворо озвалася Мері Поппінс.
Майкл схилив набік голову і поглянув на неї.
— Тільки не ви, — відважно сказав він. — А ви ж гарна.
Обличчя її осяяла вдоволена усмішка і миттю зникла.
— Побачимо, — промовила вона. — Вічного нема нічого.
Джейн приголомшено озирнулася: якщо вічного нема нічого, то тоді й Мері Поппінс…
— Нічого? — злякано перепитала вона?
— Анічогісінько! — наголосила Мері Поппінс.
І, ніби вгадавши, що було у Джейн на думці, підійшла до каміна і взяла свій великий градусник. Потім витягла з-під розкладного ліжка сумку й по-< клала його туди.
Джейн умить підхопилася.
— Мері Поппінс, нащо ви це робите? Мері Поппінс якось дивно глянула на неї.
— На те, — згорда мовила вона, — що мене завжди вчили бути охайною.
І вона засунула килим'яну сумку назад під ліжко Джейн глибоко зітхнула. Серцю її зробилося но в грудях.
— Чогось мені так тяжко стало, — прошепотілa вона до Майкла.
— Це, мабуть, ти дуже наїлася пудинга! — сказав він.
— Ні, зовсім не те, — почала була вона й замовкла, бо саме тієї миті у двері постукали.
Стук! Стук!
— Заходьте! — озвалася Мері Поппінс. у дверях, позіхаючи, з'явився Робертсон Ей.
— Ви знаєте що? — сонно проказав він.
— Ні, а що саме?
— У Парку — Карусель!
— Це не новина для мене! — пирхнула Мері Поппінс.
— Що? Ярмарок? — аж підскочив Майкл. — І гойдалки там є? І летючі кораблики?
— Ні, — повагом сказав Робертсон Ей і похитав головою. — Тільки Карусель. У Парку. З учорашнього вечора. Я думав, вам це цікаво.
Він спроквола повернувся й вийшов, причинивши за собою двері.
Джейн аж заскакала з нетерплячки, забувши свою тривогу.
— Ой, Мері Поппінс, можна, й ми підемо?
— Скажіть: «Можна», Мері Поппінс, скажіть «Можна», — підхопив Майкл, аж танцюючи круг неї.
Вона обернулася від столу. Таця з тарілками й чашками гойднулася в неї в руці.
— Я піду, — промовила вона спокійно, — бо я маю на квиток. А про вас не знаю.
— У мене в скарбничці є шість пенсів! — радісно сказала Джейн.
— Ох, Джейн, позич мені два пенси! — благально мовив Майкл. День перед тим він потратив усі свої гроші на солодцеву паличку.