Обоє подивилися на Мері Поппінс: що скаже вона.
— Ніяких позичок у цій Дитячій, коли ваша ласка! — невблаганно сказала вона. — Я візьму кожному з вас квиток проїхатися один раз. І буде з вас.
Вона метнулася через усю кімнату з тацею в руках.
Діти розгублено перезирнулись.
— Що ж це таке? — стривожився навіть безжурний Майкл. — Вона ніколи ще не платила за нас із своїх грошей!
— А ви сьогодні себе добре почуваєте, га, Мері Поппінс? — стурбовано спитав він, коли вона квапливо забігла в Дитячу.
— Краще й не треба! — згорда труснула вона головою. — І була б тобі вельми вдячна, якби ти не стояв, видивляючись на мене, неначе в паноптикумі! Ідіть збирайтеся!
Вона дивилася так суворо, її сині очі так гнівно блищали, а голос бринів так сердито, що дітям од-лягло від серця, і вони побігли збиратися.
І враз де й ділася вранішня тиша — застукали двері, залунали голоси, затупотіли ноги.
— Ну ось! Ну ось! Аж легше стало! Бо я вже був не на жарт стривожився! — мовив сам до себе Будинок, слухаючи, як Джейн з Майклом і Близнята залопотіли ногами, збігаючи вниз по сходах.
Мері Поппінс на хвилину спинилася в передпокої й поглянула на себе в дзеркало.
— Ой, ходімо вже, Мері Поппінс! Усе на вас гаразд! — нетерпляче скрикнув Майкл.
Вона рвучко обернулася до нього.
Обличчя її було сердите, обурене й здивоване водночас.
Оце сказав! Усе гаразд! Усе гаразд та й тільки — коли на ній її синій жакет із срібними ґудзичками, на шиї золотий медальйон, а під пахвою парасолька з головою папуги на кінці держачка!
Мері Поппінс пирхнула.
— Чого ж від тебе й сподіватись? Це й так диво! — різко промовила вона. Видно було, що Майклове зауваження не справило їй аж ніякої приємності.
Але Майкл був такий заклопотаний своїм, що нічого не помітив.
— Ходімо, Джейн! — вигукнув він, аж пританцьовуючи з нетерплячки. — Я вже просто не можу! Ходім швидше!
Вони удвох побігли вперед, не дочекавшись, поки Мері Поппінс умостить Близнят у візок.
Ось вони вибігли за хвіртку й подались туди, де мала бути Карусель. Від Парку долинула приглушена химерна музика — так, ніби там, далеко, вертячись, дзижчала незвичайна дзига.
— Добрий день! То як наше здоров'ячко? — привітав їх пискливий голос міс Жайворон. Вона вела Вуличкою своїх собак.
І, не чекаючи на відповідь, міс Жайворон повела далі:
— Напевне, біжите на Карусель? Ми з Ендрю й Віллебі оце вертаємося звідти. Така чудова розвага! Так усе пристойно, чисто! І така чемна обслуга!
Міс Жайворон побігла далі. Собаки обіч неї аж перекидалися з радощів.
— Щасливо! Щасливо! — гукнула вона, ще раз озирнувшись, і зникла за рогом.
— Команда, всі до помп! Налягай, хлопці! — долинув від Парку добре знайомий голос, і в брамі показався Адмірал Бум. Увесь розчервонілий, він завзято витанцьовував матроський танок.
— Йо-го-го — і плящина рому! Адмірал проїхався на Каруселі! Роздайсь, море! Креветки й молюски! Мов тобі далеке плавання! — привітав він дітей.
— І ми — на Карусель! — радісно гукнув Майкл.
— Що? І ви також? — Адмірал хтозна-як здивувався.
— Авжеж! — заявила Джейн.
— То, може ж, хоч не назовсім? — Адмірал якось чудно поглянув на Мері Поппінс.
— Прокатаються, ласкавий добродію, — манірно мовила вона.
— А! Он як! Ну, щасливо! — сказав Адмірал несподівано лагідним голосом.
І раптом, на превеликий подив дітям, він виструнчився, приклав руку до кашкета і хвацько віддав Мері Поппінс честь.
— Уу-уу-ум! — тут-таки просурмив він у хустину. — Вітрила напинай! Якір підняти! І — прощавай, миленька, прощавай!
І, помахавши рукою, він вихилясом подався по тротуару, голосно виспівуючи:
— А чому він сказав: «Прощавай!» і назвав вас «Миленька»? — спитав Майкл, ідучи поруч Мері Поппінс і збентежено дивлячись услід Адміралові.
— Бо для нього я — Людина, Гідна Шани! — відрізала Мері Поппінс.
Але очі її дивилися ніжно і замріяно.
Джейн знов чомусь стало сумно і тяжко на серці. «Ну що, ну що може статися?» — занепокоєно питалася вона сама себе. Потім торкнулася руки Мері Поппінс, яка везла візок, і відчула полегкість — така тепла і надійна здалася дівчинці та рука. «Яка ж я дурненька! — нишком сказала собі Джейн. — Нічого лихого не може статися!»
І вона, вже спокійніше, заквапилася поруч із візком до Парку.
— Постривайте хвилинку! Постривайте! — пролунав позаду задиханий голос.