— Майкле, — промовила вона, легенько торкнувшись рукою до його щоки. — Будь добрим хлопчиком!
Він стривожено підняв на неї очі. Що це вона робить? У чому річ?
— Джейн! Доглядай Майкла і Близнят! — сказала Мері Поппінс. І, взявши руку Джейн, поклала її на ручку візка.
— Сідайте! Сідайте! — загукав Контролер. На Каруселі засвітилися вогні.
Мері Поппінс повернулася.
— Іду! — гукнула вона, махнувши парасолькою з головою папуги на кінці держачка.
Вона метнулася крізь смужку темряви, що пролягла між дітьми й Каруселлю.
— Мері Поппінс! — скрикнула Джейн тремтячим голосом. Бо їй раптом, не знати чому, зробилося страшно.
— Мері Поппінс! — закричав і Майкл, зненацька й собі злякавшись.
Але Мері Поппінс ніби й не чула того крику. Вона легко скочила на платформу і, сівши на сірого в яблуках коня, що звався Карамель, гордо випросталася на сідлі.
— В один кінець чи й назад? — запитав Контролер.
Вона, здавалось, хвилину зважувала. Поглянула на дітей, тоді на Контролера.
— Хтозна, — промовила вона задумливо. — Ану ж згодиться? Давайте туди й назад.
Контролер пробив дірочку в зеленому квитку і подав його Мері Поппінс. Джейн з Майклом помітили, що він не взяв з неї грошей.
Знову заграла музика, спершу тихенько, а далі голосніше, впевненіше, переможніше. Барвисті коники повільно рушили.
Мері Поппінс, гордовито випростана, задивлена вперед, проїхала повз дітей. Під пахвою в неї була парасолька з головою папуги на кінці держачка. Руками в рукавичках вона трималася за мідний стоячок. А перед нею, на спині в коня…
— Майкле! — скрикнула Джейн, ухопивши брата за руку. — Ти бачиш? Вона, мабуть, була у візку. Її сумка!
Майкл придивився.
— Ти думаєш?.. — прошепотів він. Джейн кивнула головою.
— Але ж… медальйон на ній! Ланцюжок цілий!
Я добре бачив!
Близнята у візочку позад них запхикали, та Джейн з Майклом не звернули на них уваги. Очима, повними тривоги, вони прикипіли до Каруселі.
А Карусель уже розігналася. Діти більше не розрізняли, де Прудконогий, а де Стріла. Все для них злилося в рухливе кружало яскравого світла, — усе, крім темної, гордовито випростаної постаті на тому кружалі, яка то наближалася до них, то знов зникала.
А музика грала усе голосніш, усе шаленіше.
І Карусель кружляла усе швидше й швидше. Ось знову до дітей наблизилася темна постать на сірому в яблуках коні. І цього разу, коли вона порівнялась з ними, щось ясне, блискуче зсунулося в неї з шиї, полетіло донизу і впало біля їхніх ніг.
Джейн нахилилася і підняла його'. То був золотий медальйон на уривку ланцюжка.
— То це справді, справді! — Майкл зайшовся плачем. — Ох, відкрий його, Джейн!
Вона тремтячими пальцями натиснула на замочок, і медальйон розщібнувся. Мерехтливе світло від Каруселі впало на скло, і діти побачили під ним намальовані власні обличчя, що обквітчали гордовиту голову з рівним чорним волоссям, суворими синіми очима, рум'яними щоками і трохи задертим, наче в дерев'яної ляльки, носом.
— Джейн, Майкл, Джон, Варбара та АннабелБенксі Мері Поппінс, — прочитала Джейн підпис унизу.
— То он у ньому що було! — жалібно сказав Майкл, коли Джейн закрила медальйон і поклала в кишеню. Тепер він твердо знав, що сподіватись більше нема на що.
Вони обернулися до Каруселі. Очі їм засліпило світло, у голові запаморочилося від шаленого кружляння Каруселі. Коники вже просто літали, а не бігали, а музика лунала на всю силу.
І раптом сталося щось дивовижне. Під оглушливі звуки сурм, набираючи дедалі більшого розгону, Карусель зненацька відірвалась від землі! Все вище й вище підіймалася вона, все дужче літали кружка барвисті коні, і між ними Карамель з Мері Поппінс на спині. Вертке світло золотило листя вже на вершечках дерева.
— Полетіла! — сказав Майкл.
— Ох, Мері Поппінс, Мері Поппінс, верніться, верніться! — загукали діти, здіймаючи до неї руки.
Але вона не дивилася на них і, здавалося, не чула їхніх голосів.
— Мері Поппінс! — востаннє відчайдушно гукнули вони.
Але відповіді не було.
Карусель знялася вже аж геть понад дерева і, кружляючи, летіла кудись у зоряне небо. Вона все даленіла й даленіла, все меншала й меншала, аж поки постать Мері Поппінс стала ледве помітною темною цяточкою на світляній плямі.
Аж ось і Карусель зробилася просто маленькою мерехтливою плямкою на небі — ніби незвично великою зіркою.
Майкл шморгнув носом і почав шукати хусточку.