Сполдінг усміхнувся.
— Так, це видовище гідне богів, — сказав він. — І ви гадаєте, що з цього можна здобувати долари?
— Мій патрон, містер Гоуд, думає, що так. Інакше він би не субсидував, хоч і в дуже скромних розмірах, моїх дослідів.
— Містер Гоуд? Чим же він займається?
— Механічним виробництвом веселощів і суму. Він фабрикант грамофонних пластинок.
І дівчина розповіла Сполдіигу історію своїх ділових відносин з містером Гоудом.
Лючія Бульвер закінчила консерваторію по класу композиції. Вже на останніх курсах консерваторії вона зайнялась теоретичною працею, яка її надзвичайно захопила. Дівчина хотіла збагнути в музиці таємницю прекрасного. Чому до однієї послідовності звуків людина байдужа, друга її дратує, третя полонить?
На ці питання не було відповіді ні в теорії гармонії і контрапункту, ні в творах з естетики і психології. Тоді Бульвер взялася за теоретичні праці з акустики й фізіології.
— І яка ж у вас була практична мета? — спитав Сполдінг.
— Спочатку я не думала ні про яку практичну мету. Відкрити таємницю прекрасного! Вивчаючи узори нотопису і звукозапису, я намагалась у них знайти закономірності. І дещо мені вже вдалося. Потім спробувала сама складати узори і перекладати їх на звуки, і, уявіть, у мене почали виходити досить несподівані, оригінальні мелодії.
Якось я принесла містерові Гоуду складену мною пісеньку. Випадково, разом з нотами, випав з портфеля один з таких узорів. Містер Гоуд зацікавився, спитав мене, що це за кабалістика. Я пояснила. Містер Гоуд сказав:
— Цікаво. Мабуть, цим можна дечого досягти. Ви знаєте, я скуповую у композиторів нові пісні й романси… Монопольно. Тільки для моїх пластинок. У нотному видавництві вони не з’являються. Але з композиторами, не ображайтесь, важко вести справи. Як тільки композиторові поталанить написати одну-дві популярних пісеньки, він починає зазнаватись і загинає неймовірно високу ціну. Так і розоритися недовго. І ось, коли б вам пощастило винайти апарат, з допомогою якого Можна було механічно фабрикувати мелодії, ну хоч би так, як виходить підсумкова цифра на арифмометрі, — це було б чудово. Мені більше не потрібні були б композитори, я звільнився б від їх примх і надмірних претензій. Чудово! Посадити за апарат робітника чи друкарку — і будь ласка! Одна гарненька мелодія за одною падають вам у руки. Тільки крути ручку — гроші самі посиплються. І світ буде наводнений новими піснями Зможете це зробити, міс?
Я відповіла, що не думала про повну заміну художньої творчості машинною і навряд чи це можливо.
— Математичні обчислення не менш складні, ніж ваші композиційні видумки, а проте лічильні машини чудово замінюють роботу мозку. Спробуйте. Я можу субсидувати ваші досліди. Якщо ж ви досягнете успіху, ваше майбутнє буде повністю забезпечене.
Я прийняла його пропозицію.
— І які ж ваші успіхи? — спитав Сполдінг.
— Я вже оволоділа деякими естетичними формулами для математичної побудови мелодії. І якщо ця робота піде з таким же успіхом і далі…
По веранді пройшла місіс Адамс. Була пізня година, веранда майже спустіла. Бульвер побажала Сполдінгу на добраніч і вийшла.
Еврика!
Після того як Сполдінг дізнався, чим займається Бульвер, він втратив до неї будь-який інтерес, як до «сфінкса без таємниці».
Через місяць після розмови з Бульвер Сполдінг якось повертаючись додому в вагоні підземної залізниці, прочитав у газеті:
«Концерну Бекфорда загрожує крах».
Сполдінга цікавило все, що стосувалось піднесення й падіння людей — від долі Наполеона до історії мільйонів Ротшільда й Рокфеллера. І він уважно прочитав газетну замітку. Бекфорд був одним з «гегманів» — професіоналів-жартівників, щось на зразок французьких конферансьє. Це Сполдінг знав. Але далі для нього були новини. Виявилось, що «торгівля сміхом» поставлена в Америці на широку ногу. Вигадування дотепів — такий же бізнес, як і виготовлення капелюхів чи запонок.
І найбільшим «концерном» такого роду було підприємство містера Бекфорда — «першого гегмана в Америці». Він придумував і продавав дотепи, писав скетчі, гумористичні номери для музичної комедії, для працівників естради, клоунів і коміків театру. Наживши на цьому невелике багатство, він почав купувати й перепродувавати чужі дотепи, збирати й систематизувати «світові запаси сміхотворення» — гумористичні книжки, історичні анекдоти, грамофонні пластинки з гумористичними записами. В його каталозі містилося понад сорок тисяч дотепів, жартів, анекдотів. Весь матеріал систематизувався за темами, нумерувався, каталогувався. Будь-який жарт можна було знайти за двадцять секунд.