— Чому два? Ви ж сказали, що Віка поїхала до Петербурга?
— Зараз дізнаємося…
Трупів Аблаутов у своєму житті бачив чимало і різних — після садистських катувань, розчленованих, напівзогнилих, але те, що побачив у квартирі Шеншиних, потрясло навіть його. У передпокої генерала, пристрасного любителя полювання, висіла голова лося з такими велетенськими рогами, що вони були предметом особливих гордощів Шеншина, і саме на одному з цих рогів зараз висіла наскрізь прохромлена молода покоївка Шеншиних. Кров уже не капала.
«Ріг з її грудей стирчить, ніби рука якогось монстра чи як закривавлене крило. Майже як на страхітливих малюнках Босха», — мимоволі подумав Орлов і відвернувся.
Аблаутов глянув на Орлова якось дуже пильно, і знову Орлов відчув у його погляді щось дивне, щось дуже значне, щось, про що вони так досі й не поговорили.
— А тепер ходімо сюди, — і Аблаутов відчинив двері до іншої кімнати. Поліцейські розступилися, і перед чоловіками постала нова, не менш страхітлива картина: голова Шеншиної лежала, швидше, не лежала, а просто валялася на столі відрубана, а тіло, перерізане навпіл, було кинуте на диван і дві закривавлені половини були з’єднані лише тонкою смужкою шкіри.
— Цю голову відрубали одним ударом, — промовив, перехрестившись, один з поліцейських. — Мій покійний батько так ось, одним ударом шаблі, рубав молоді дерева, але він рубав навскоси, а тут — так ось прямо…
Орлова занудило. Він вийшов до ванної кімнати і довго стояв біля вікна. Згодом до нього підійшов Аблаутов. Трупів уже не було. Їх відправили на експертизу, і зараз експерти продовжували робити виміри й фотознімки.
— Сергію Олексійовичу, нам треба зайти до сусідки по поверху. Вона щось хоче нам розповісти.
У квартирі сусідки Шеншиних Орлов і Аблаутов відчули себе у реальному, звичному світі. Господиня була молодою, гарною жінкою, явно не слов’янкою. Говорила з м’яким і приємним акцентом.
— Я хочу зробити заяву, — сказала вона. — Дуже важливу, хоча, напевно, й дуже небезпечну для мене.
Чоловіки хитнули головами і приготувалися слухати. В цей час служниця принесла чай, і він був дуже вчасно. Аблаутов і Орлов з вдячністю подивилися на господиню.
— Я живу у цьому будинку тому, що так хотів генерал Шеншин. Я — грекиня. Мене звати Аріадна Теодофілос. Ми з генералом познайомилися на Балканах, і він привіз мене сюди. А оскільки він був одружений, то не міг на мені одружитися, хоча й дуже хотів. Оскільки зараз його дружина мертва, то я є зацікавленою особою, — вона уважно поглянула на чоловіків. — Ви не здивовані?
— Можна лише позаздрити генералові, — сказав Аблаутов.
— У генерала дуже добрий смак, — підтримав його Орлов.
— Ну, слава Богу, що після того, що ви побачили у тій квартирі, ви ще здатні говорити жінці компліменти. Хоча… Генерал примудрився зробити мені комплімент навіть біля труни мого батька… Так ось, генерал привіз мене сюди і купив дві квартири у цьому будинку. В одній жила його родина, а у другій — я. Небіжчиця навіть не здогадувалася про наш зв’язок. У будинку є два входи, і генерал міг цілісінькими днями бути у мене, телефонуючи час від часу з моєї квартири до сусідньої і обіцяючи дружині, що скоро повернеться з маневрів чи відрядження. Але генерал був дуже ревнивий, причому ревнував не лише мене, хоча в мене, крім нього, й знайомих більше немає, а й власну дружину. А моя служниця була його шпигункою, — жінка почервоніла і перепитала: — Я погано знаю вашу мову. Мабуть, треба вживати якісь інші слова, щоб не образити мою служницю? Вона дуже порядна, працелюбна і слухняна. Так ось, бачите цей апарат?
Жінка показала на апарат з телефонною трубкою, який стояв на невисокому східному стільчику.
— Саме через цей апарат моя служниця, а інколи і я за компанію з нею, підслуховувала розмови у квартирі дружини генерала Шеншина. Коли в їхньому домі дзвонить телефон, дзвоник чути і в нас. Піднімаєш трубку і чуєш розмову. А коли хтось дзвонить у їхні двері, то цей дзвоник і розмови у вітальні чути і в нас.
В очах Орлова і Аблаутова вже з’явилася надія, що ось зараз вони почують ім’я вбивці.
— І що далі? Що ви чули? — мало не разом вигукнули чоловіки.
— Моя служниця все записує, записала і вчорашню розмову.
Служниця простягла Аблаутову аркуш паперу.