…Аріадна готувалася до сну і стояла оголена перед дзеркалом. Вона зі страхом розглядала власне тіло, вишукуючи все нові й нові зморшки на обличчі, шиї, животі. Це був вічний страх всіх східних жінок перед ранньою старістю. Раптом Аріадна почула, як хтось легенько стукнув по віконному склу. Вона накинула халат і, розсунувши штори, закам’яніла на місці.
На підвіконні, з зовнішнього боку, лежала закривавлена голова її служниці Марії Іллівни. Аріадна покликала поліцейського, але він не відгукнувся. Побачивши світло в кухні, Теодофілос побігла туди, але коли відчинила двері навстіж, то крикнути вже не змогла. Поліцейський, який повинен був її охороняти, був прибитий набором кухонних ножів до дверей. Капала кров… З проламаного вікна дув холодний вітер. Аріадна закрила очі рукою. Їй стало холодно і моторошно. А коли вона почула ззаду чиїсь кроки, то миттєво все зрозуміла і навіть не озирнулася…
…Інна Іванівна з Єлизаветою спустилися у вітальню до чоловіків. Відчувалося, що тут щойно була гаряча дискусія, яка припинилася лише з їхнім приходом.
— Мені час іти. Я прийшла попрощатися, — прозвучав срібний голос Єлизавети.
— Ми вас проведемо, Єлизавето Іванівно.
— Дякую, не треба. Мене чекає за рогом камердинер мого батька. Я й так у вас засиділася.
— Так, зараз вже п’ята година, — сказав Аблаутов. Він зробив ще одну спробу провести панянку додому, але вона знову відмовилася. Проводжати її у двір вийшли всі. Єлизавета махнула їм рукою і швидко побігла до машини…
— А де Кримський-Корсаров? — запитала Інна Іванівна. — Він же до нас сьогодні обіцяв прийти.
— Він і прийшов, — засміявся Буревий, — але відразу зник.
— Тут справа складніша, — обличчя Аблаутова було напружене.
— Йому стало погано. Здається, він захворів, — підхопив Буревий, який вже здогадався, що не треба розповідати Інні Іванівні про те, що Кримський-Корсаров, ідучи до Орлових, побачив на вулиці дівчину у вишневій шалі і впізнав у ній убивцю Шеншиної зі свого сну.
Орлов обняв дружину за плечі і запитав:
— Ну, як тобі дочка генерала Русецького? Нас вона просто полонила і зачарувала.
— Так, вона й справді гарна.
— А про що ви так довго розмовляли?
— Ти знаєш, не можу пригадати, але було дуже приємно і цікаво. Та чомусь жодного слова не пригадаю. Ну, просто жодного!..
— Я полила троянду, — на Венчеслава дивилися сумні очі Крістіни.
— Дякую, люба, але це могла б зробити і служниця. Не завдавай собі клопоту. Мені здається, останнім часом ти не дуже добре себе почуваєш.
— Все гаразд, Венчеславе. Це, мабуть, нерви. Але нічого. Ось поїду в Асипіківське і трохи розвіюся. До речі, й над книгою попрацюю. Треба записати приклади білоруського діалекту. Ти ж знаєш, герої моїх оповідань вживають деякі білоруські слова…
Венчеслав посміхнувся. Крістіна була дуже здібною до мов і настільки добре вивчила російську, що почала по-російськи писати прозу. А тепер вивчає білоруський діалект і переконує його, Венчеслава, що цей діалект може бути повноцінною мовою. Але це пусте. Головне, щоб вона про це нікому з його гостей не говорила. Її не зрозуміють і не захочуть зрозуміти, бо, що б не казала Крістіна, є лише одна повноцінна мова з усіх слов’янських — російська. А все інше — це діалекти російської: білоруський, український…
— На котру годину приїде таксомотор?
— На четверту. Ти навіть зможеш мене провести.
— Обов’язково, Крістіночко. Може б, ти не поспішала так? Чому це треба робити саме сьогодні?
— Та ні, я вже зібралася…
Насправді вона й сама не змогла б відповісти — чому їде до Асипіківського так терміново і саме сьогодні, адже планувала поїздку десь за два місяці, та в останні два дні її щось тягне в цю поїздку з неприродною силою…
Одягнена по-дорожньому Крістіна вийшла з замку на світанку. Слідом за нею служниця винесла валізи і поклала їх до автомобіля. Венчеслав поцілував дружину по-російськи тричі і посадив до авто. А коли воно поїхало, Боголюбський, навіть не заходячи до замку, став посеред двору, зосередився і, відчувши порух вітру, почав говорити замовляння:
— О Велика Пані, о тітко семи Панів, сестро батька їхнього, Великого Пана! Стоять у тебе сім колисок, і сім немовлят лежать у них. Найкращі за всіх вони, ці маленькі Паненята. Всім на радість їхній прихід, їхня поява, лише Крістіна Вельф одна не любить їх, лише Крістіна Вельф вважає, що вродливіша за них, розумніша за них, дужча за них. Так покажи ж, Велика Пані, хто вродливіший, дужчий, розумніший за Крістіну Вельф…