Довго так говорив Венчеслав, і вітер все посилювався і посилювався з кожним його словом, кружляв довкола і піднімався все вище і вище, аж поки долоні Венчеслава не відчули знайоме тепло. Це невидимі астральні промені пройшли крізь них. І Венчеслав зрозумів: Велика Пані, сестра Великого Пана, тітка маленьких Паненят (як називали в південній магії дитячі хвороби), почула його…
Навчаючись у берлінському університеті, Венчеслав бачив, як захворів на кір його однокурсник, кавказець за походженням. І тоді його приятель, також кавказець, взявся за лікування. Він завісив вікна червоною тканиною, приніс білого барана, якого обв’язав червоною стрічкою, і три дні сидів біля ліжка хворого, співаючи магічні тексти, у яких називав кір «червоними Паненятами». Тушинець дякував цим червоним Паненятам за те, що вони, такі розумні, красиві, сильні, завітали до цього дому, і просив їх не залишали на тілі його друга слідів…
Третього дня хворий вже одужав і ніщо не свідчило про хворобу. Лікарі дивувалися, адже їм здавалося, що дев’ятнадцятирічний студент був на порозі смерті, а тут такий несподіваний результат. А приятель хворого розповів здивованому Венчеславу про те, що кавказці мають власну тисячолітню магію, і продиктував текст магічного замовляння проти кору…
— Отже, Крістіні зосталося жити недовго, — подумки констатував Венчеслав. Він сьогодні вперше використав у своїй магічній практиці кавказьке замовляння, і сили зла почули його…
— Схоже, Кримський-Корсаров був правий, — цими словами Аблаутов зустрів Орлова у своєму кабінеті.
— І в чому ж він був правий?
— У тому, що боявся. Ви пам’ятаєте, як він вчора увечері тремтів, коли прийшов до вас і розповідав, що бачив жінку зі свого сну на нашій вулиці.
— Звичайно, пам’ятаю. Його страх був приводом для ваших жартів.
— Я так само жартував, але даремно… — І несподівано Аблаутов запитав у Орлова: — Ви пам’ятаєте ту нашу розмову в цьому кабінеті, коли принесли результати експертизи і стало відомо, що в квартирі Шеншиних знайдено відбитки пальців двох осіб. Тоді ж з’ясувалося, що таких відбитків у нашій московській картотеці немає. І ми через це тоді не закінчили розмову. І дарма!
— Я добре пам’ятаю, що ви тоді почали говорити про опирів.
— Так, саме так! Пам’ятаєте, я казав, що коли розповім про це комусь з наших співробітників, то мене якщо не засміють, то засумніваються у моїй психічній повноцінності. Але тепер я вже переконаний: в нашому місті з’явився опир! І цей опир — жінка. А ситуація виглядає так: молода красива жінка отруїлася, у напівмаренні, нічого не тямлячи, вийшла на вулицю, потім впала на дорозі і опритомніла вже у лабораторії професора Лозинського. І він же став її першою жертвою, а другою стала професор математики Іванова. У любовних списках Лозинського й Іванової не збігається жодне прізвище, але і там, і там діяла саме ця жінка, оскільки знайдені речові докази її перебування у них. До речі, пам’ятаєте ту калюжу крові й слизу біля свого під’їзду, про яку ви мені розповідали. Так от, експертиза довела, що слина з квартири Іванової і слиз із калюжі біля вашого під’їзду належать одній людині. Це — складові однієї картини. Жінка, яка вбила Лозинського, прийшла потім до Іванової, доказом чого є шуба, шапка і чоботи Лозинського у її домі.
Очі Орлова були широко відкриті:
— А аналіз крові?
— Група крові збігається як з групою крові Іванової, так і з групою крові Лозинського, тобто дві крові змішані.
— Отже, Богдане Івановичу, третьою жертвою, мабуть, варто вважати того візника, який нас з Інною Іванівною довіз додому, а потім підібрав цю жінку.
— Швидше за все так і є, а вже після цього починається полювання на свідків. Спроба вбити Віку Шеншину закінчилася вбивством її матері та служниці. Марія Іллівна, яка впізнала вбивцю і шантажувала її, була також вбита. І нарешті — два поліцейських і Аріадна Теодофілос. В кожному з цих вбивств вражає сила убивці. Лозинський і Іванова навіть не намагалися чинити опір. Двометровий візник також не зміг її побороти. Служниця була проколота оленячим рогом наскрізь, і, судячи з усього, її з нелюдською силою було просто кинуто на цей ріг. Шеншину було розрізано так легко, наче шматок м’якого масла. У поліцейського в квартирі поряд з квартирою Шеншиних від удару в обличчя був переламаний шийний хребець і розбита лобна кістка. Іншого поліцейського у будинку Теодофілос було прибито дюжиною ножів до кухонних дверей. Три ножі пробили череп.
— Неймовірно!
— І я не повірив би, якби сам цього не побачив. Та й Аріадна Миколаївна була вбита не менш жорстоко. У неї, як і в Марії Іллівни, відірвана голова.