Орлов і Царськосельський взяли на себе вирішення всіх проблем, пов’язаних з похороном Боголюбського. Вероніка лише під ранок отямилася і зараз лежала у спальні Венчеслава. Таки дісталася до його ліжка, збулася її давня мрія. Єдине — що він вже ніколи сюди не увійде…
Вероніка встала з ліжка, накинула на себе велику хустку і вийшла у коридор. Щось її тягло до кімнати, де стояла улюблена Венчеславова троянда. Вона підійшла зі свічкою до величезної дерев’яної діжки і з подивом побачила, що листя рослини зів’яло, важкі розквітлі і напіврозквітлі бутони похилилися, а по краях пелюсток лягла чорна кайма.
— Помер Венчеслав, і троянда вмирає. Але чому? Може, її дістав мороз? — Вероніка підійшла до вікна, але ніде не було жодної шпаринки. — Господи, що це зі мною? Де я? — дівочі очі наповнилися сльозами…
А тим часом до замку був запрошений священик, який відправив заупокійну службу біля Венчеслава. Після цього ворота замку були зачинені. Нікого стороннього не впускали, адже сьогодні, ще до заходу сонця, треба було спалити тіло Венчеслава, і всі тепер чекали лише на Макшельмонта, який зобов’язався це організувати. Скоро він і справді з’явився разом з людиною, одягненою досить дивно, як для зимового дня, — не в шубу, навіть не у пальто, а в якусь химерну накидку з атласу зеленого кольору поверх червоно-жовтого одягу типу сарі. Чоловік цей був босий, і коли він увійшов до вітальні з холоду і снігу, Орлова пробрав мороз по спині, але Макшельмонт не був ані трохи шокований тим, що його супутник одягнений так екзотично і явно не за сезоном.
— Я хочу вам представити мого друга, пана Кришначакару, — звернувся він до присутніх. — Я вам про нього казав.
Це був відомий йог, автор багатьох брошур у галузі теорії та практики йоги, а також індійських релігійних ритуалів. Як з’ясувалося, він був росіянином і нещодавно повернувся з Індії та Непалу, де прожив п’ятнадцять років, вдосконалюючись у індійській філософії та навчаючись у найвідоміших йогів.
…Багаття зводили у відповідності з вказівками Кришначакари, а сам він зайнявся тілом Венчеслава, нутрощі і мозок якого були вийняті ще вчора спеціально запрошеним Стерлінговим, який не зміг приховати свого подиву, коли на його очах вони відразу перетворилися на липку, желеподібну суміш. Цього Стерлінгов нічим і ніяк не зміг пояснити. Таке в його практиці трапилося вперше.
Тіло Венчеслава наповнили східними трав’яними сумішами, і Кришначакара прошептав над ним щось, схоже на молитву. Після цього тіло Венчеслава було урочисто покладено на дерев’яне підвищення, під яким лежав хмиз, приготовлений для багаття. Макшельмонт пішов за Веронікою.
Вона, спокійна, трохи бліда, спустилася разом з покоївкою на подвір’я і дивилася на всі приготування так, ніби все це її не стосувалося або вже не мало для неї жодного значення.
З запаленим смолоскипом у руці стояв біля труни Венчеслава Кришначакара і молився. Після молитви він підніс смолоскип до сухого хмизу, і всім здалося, що Вероніка зараз чи закричить, чи втратить свідомість, чи сама кинеться на вогнище, щоб згоріти разом з Венчеславом. Але вона продовжувала тихо стояти і від цього всім стало ще моторошніше. Кришначакара обійшов вогнище довкола, підпалюючи його з усіх боків. І було дивно бачити цю босу людину з химерно поголеним волоссям на тлі вогнища, яке розгоралося все дужче і дужче. Несподівано подув вітер і пішов густий сніг. Всі стояли мовчки і дивилися, як догорає вогнище. Східними пахощами просякло все довкола, але жоден з присутніх не почув запаху горілого людського тіла. Орлова навіть охопив жах: а що, як тіла Венчеслава не було на цьому вогнищі? Він перелякано озирнувся довкола і раптом зустрівся з таким точнісінько стурбованим поглядом Царськосельського. Мабуть, вони одночасно подумали про одне і те ж.
… Вогнище ж тим часом вже догорало, і коли вітер трохи розвіяв дим, то всі несподівано побачили з іншого боку двох чоловіків. У силуеті одного з них було щось дуже знайоме, але роздивитися обличчя було неможливо — заважав дим. Орлов озирнувся. На обличчях людей, що стояли поряд нього, він також побачив тривогу, навіть жах. Було відчуття, що незнайомці по той бік вогнища прийшли з потойбіччя. А коли дим розвіявся остаточно, Орлов відчув, що у нього занімів язик, а потім затерпла спина. Навпроти стояв Венчеслав з якимсь чоловіком…