Отже, думка про добровільне підкорення подібному досвіду стискає мій голос у горлі й піднімає мурашки по шкірі на руках і на потилиці, незважаючи на спеку, коли ми четверо сидимо у камбузі.
«Це займе місяці», — протестує Веллер.
«Я не хочу залишати їх позаду, але я також не хочу замкнути себе в гробниці з ними», — тремтить Лурдес.
«Я не розумію, чим це відрізняється від перебування в LINA за межами корабля. Або навіть з такими, якими ми є зараз», — каже Нісус. «Ми були б запечатані».
Поруч зі мною Лурдес здригається. І вона має рацію. Для Ферріса двері не мали значення. Я не можу уявити, що герметичні перегородки будуть чимось іншим.
«Ні», — категорично каже Кейн, його рот витягується тоненькою лінією. «Це нежиттєздатний варіант. Ми досі не впевнені, що з ними сталося, і місяці наодинці, замкнені всередині…
Моє горло різко перекриває повітря, і я кашляю, відвертаючись від них, намагаючись перевести подих.
«Клер?» — запитує Кейн. Його рука тримає моє плече, і я переймаюся між бажанням притулитися до зручності та бажанням відсторонитися, щоб довести, що мені це не потрібно. Зрештою я не роблю ні того, ні іншого, залишаючись нерухомою під його дотиком. “З вами все гаразд?” питає він. «Вибачте, я не подумав», — додає він тихіше, засмучено.
Я хитаю головою, відмахуючись від його слів. “… гаразд.”
«Чому ти просиш у неї вибачення?» вимагає Веллер. «Ви руйнуєте її життя».
Рука Кейна залишає моє плече, коли він відвертається, і я відчуваю втрату, наче він забрав у мене щось життєво важливе.
«Це трохи драматично, вам не здається?» запитує Кейн у Веллера. «Навіть для вас».
“Драматично?” Веллер глузує. «Я? Я не той, хто планував втекти, спливши в…
“Просто перестань!” — кричить Лурдес, затискаючи вуха руками. «Я не можу цього терпіти!»
Під їхніми сварками я чую, як Нісус щось каже по внутрішньому зв’язку, але його слова губляться в шумі. Мій гнів спалахує, і я обертаюся, щоб зустрітися з ними. «Всі, мовчіть!» кричу я.
Настає мить приголомшеної тиші, але я знаю, що це не триватиме довго.
«Що у тебе, Нісусе?» запитую я.
«О, е-е, я сказав, а якби це були не місяці? Якби це було лише кілька днів?»
Мої мурашки повертаються, поколюючи шкіру.
«Це неможливо», — негайно каже Веллер. «Ми вже за дев’яносто з гаком годин від того місця, де ми були на K147, і це дуже далеко від Землі. Яка користь від цього?»
Його слова викликають зв’язок у моєму мозку. «Commweb», — повільно кажу я.
— Саме так, — із задоволенням каже Нісус.
“Про що ти говориш?” — роздратовано запитує Веллер.
«Нам не потрібно добиратися аж до Землі», — кажу я, збираючи усе разом. «Все, що нам потрібно зробити, це повернути «Аврору» у доступний космос. Назад до commweb. Ми надсилаємо повідомлення, пряму трансляцію з мостика Аврори, те, що неможливо підробити, з тегом її підпису…
«Завантажуємо на форум, у стрічки новин», — схвильовано додає Нісус.
«Ми будемо сидіти в центрі нашого доказу», — кажу я. «Доказу того, що кожен зможе побачити і почути. Вони навіть можуть прийти побачити усе на власні очі, якщо хочуть вийти так далеко. Таємниця розгадана. Аврора знайдена. Жодної можливості для приховування таємниці».
«А який дурень буде карати героїв, які знайшли і повернули «Аврору» в безпечне місце?» — запитує Веллер, усмішка ковзає по його загостреному обличчю, роблячи його ще хитрішим, хоча його захоплення явно щире. «Звичайно, давайте, дайте їм нагороду. Дайте їм їхній відсоток за роботу. Вони повернули весь клятий корабель». Він кричить і б’є по стіні за собою, щоб підкреслити це.
«І вони нарешті повернуться додому», — додає Лурдес, киваючи з полегшенням, нарешті відпускаючи мертву хватку капсули зі Святим Письмом на своїй шиї.
Лише це викликає легку посмішку на моєму обличчі. Оскільки інша частина цього плану, частина, де ми проводимо дні на самоті всередині «Аврори»… моє серце калатає в моїх грудях, ніби намагається вирватися з моєї грудної клітки.
Кейн прочищає горло. «Чи можу я поговорити з вами про це? Приватно?»
Ні, бо я точно знаю, що він скаже.
Я дивлюся на Лурдес. «Чи виникне проблема з підключенням Аврори до оновленого commweb?» Ми будемо мати справу зі старою технікою. Commweb був набагато меншим і менш складним у зародковому стані, коли Аврора була запущена.
«Я… я так не думаю», — каже вона. Потім вона киває, дедалі впевненіше. “Я можу це зробити.”
Я звертаюся до Веллера. «Ти вмієш на ньому літати?»
«Я можу літати на будь-чому з крилами, дитинко», — хвалиться він.
Я зітхаю. «Мені справді потрібно нагадувати тобі, що в нього немає крил?»
«Це приказка, бос. Зрозумів. Нічого страшного».