Це в твоїй свідомості, Клер. Стрес і погані спогади. Це все. Закінчуй з цим.
Звісно, не допомагає те, що Кейн йде прямо за мною та Веллером, залишаючись позаду. Кейн ще нічого не сказав, але я відчуваю, що він цього хоче.
Коли ми досягаємо гвинтових сходів в атріумі, Веллер мчить вперед, вгору, як це було раніше.
«Спочатку перевірте якість повітря та роботу двигуна для основної діагностики та подивіться, чи зможете ви знайти судновий журнал», — кажу я Веллеру через відкритий канал зв’язку в своєму шоломі. Якщо повітря тут забруднене або двигуни не здатні завестися, гра закінчена. Журнал, якщо ми зможемо його знайти, може містити корисну інформацію про те, що сталося. «Тоді перевірте системи рятувальних шлюпок, і скажіть мені свої висновки, перш ніж продовжувати далі». Нам буде потрібно попрацювати, перш ніж можна буде випробувати окремий генератор гравітації та автономну систему захисту навколишнього середовища, які закодовані назвою Версальська непередбачена ситуація.
«Так, я зрозумів, ТЛ».
«І якщо ви зможете увімкнути світло, буде ще краще».
Веллер піднімає руку в рукавичці на знак визнання або відхилення, тягнучись уздовж стіни, перш ніж зникнути за рогом на Платиновому рівні.
«Беренс, іди й ти», — кажу я, починаючи підйом. «Я хочу, щоб ви оглянули двигуни, перш ніж ми щось почнемо». Я говорю спокійно, ефективно, просто лідер команди, який дає вказівки. Тут нема на що дивитися. Уникати Кейна було б легше, але зараз це не вихід.
І це справді не варіант, якщо ми запечатуємося на цьому кораблі. Тоді ми вийдемо з колишньої рутини, з наших звичних ролей. Технічно я навіть більше не буду лідером команди, і думка про те, що я буду діяти без цього звичного й заспокійливого плаща влади, без межі, яку неможливо перетнути, необхідної дистанції між іншими та мною, змушує мене відчувати себе оголено і хитко.
«Я все ще чую тебе, ти це знаєш, правда?» — запитує Веллер. «Мені не потрібна допомога з двигунами».
«Негативно, ТЛ», — каже Кейн через мить. «Це забагато для однієї людини».
Я завмираю, міцніше стискаючи поручні сходів. «Забагато для однієї людини чи забагато для мене?» Слова викочуються холодно й жорстко, перш ніж я встигаю їх зупинити. Бідна Клер, Дитина №1, яка вижила, хоробра, але жалюгідна. «Я впораюся», — кажу я крізь зціплені зуби, що звучить не дуже переконливо.
На відкритому каналі зв’язку панує тиша.
“Це весело. Але некомфортно”, - оголошує Веллер.
«Заткнись, Веллер», — шепоче Лурдес з ЛІНИ, де вони з Нісусом досі працюють.
«Пошук буде швидшим і ретельнішим, якщо ми будемо займатися ним обоє», — рівно каже Кейн, ніби він повністю пропустив побічну гру між Веллером і Лурдес. «Ми можемо почати з одного кінця, просуватися вгору по лівому борту і вниз по правому борту, щоб нічого не пропустити. По дорозі я зможу перевірити двигуни, і переконатися, що ми готові до роботи».
Мені не потрібна няня. Це на кінчику язика, але я зупиняюся. Тому що не хочу піднімати більше питань, ніж ця розмова вже має. Веллер, Лурдес і Нісус не знають про моє минуле, і я хотіла би, щоб це залишилося таким.
«Добре». Я підіймаюся до кінця сходами, не чекаючи відповіді. Нагорі сходів я рухаюся по коридору ліворуч.
Перший номер просто всередині, і я хапаюся за дверну раму.
«Двадцять чотири люкси в передній частині на Платиновому рівні. Кожен із зоною відпочинку та окремою ванною, — послужливо каже Нісус мені на вухо. «Дванадцять по лівому борту, де ти. Дванадцять по правому борту. Після того, як перегородки будуть закриті, прохід повз місток буде єдиним шляхом з одного боку на інший. О, і навпроти мостика є кімната для екстреної допомоги.”
Я намагаюся уявити, про що він говорить. Інших дверей на мостику я не помітила. Але мене тоді відволікали Лінден Джерард і Кейдж Воллес.
«Записи про те, хто забронював номер, були — і залишаються — конфіденційними. Тож я не знаю, що ти збираєшся знайти, — похмуро додає Нісус.
Він має на увазі, кого. Можливо апартаменти будуть порожні, а мешканці вже в атріумі. Або десь на нижчому рівні. Але, можливо й ні. І ми не можемо реалізувати Версальську непередбачену ситуацію, не будучи впевненими. Незалежно від того, що їх убило, перебування поруч розкладених тіл піддасть нас великому ризику захворіти, не кажучи вже про створення вкрай неприємних і жахливих умов для подорожі.
Необхідний ретельний розшук — і переміщення в атріум всіх, кого ми знайдемо.