На мій подив, Лурдес проходить повз мене й тягнеться до пляшки. Вона намагається зняти шолом однією рукою, поки Веллер не допомагає їй. Вона обережно робить ковток, після чого кривиться. «Гидота».
Але вона простягає пляшку мені й Кейну з очікувальним поглядом.
Кейн піднімає руку. «Ні, дякую, я віддаю перевагу неушкодженій слизовій оболонці живота».
Однак це схоже не на спільне випивання, а більше на угоду, обіцянку, що ми всі разом. Ой, якого біса.
Я знімаю шолом, роблячи перший невпевнений вдих на борту «Аврори». Повітря все ще крижано-холодне й невиразно пахне металом. Я хапаю пляшку у Лурдес, яка сяє до мене.
«За славу й багатство, суки», — кажу я, зітхаючи, піднімаючи пляшку, коли Веллер радісно щось вигукує.
«І безпечне повернення всіх додому», — додає Лурдес.
«Це теж». Вона має на увазі мерців Аврори, я знаю, але коли я піднімаю цю пляшку, я даю обіцянку живим.
14
2,5 години на Aurora, 69 годин до commweb
«Гей, хто взяв останній пакет чіпсів з риби?» — запитує Веллер позаду мене, нишпорячи в ящиках із припасами з «ЛІНИ», біля входу на місток.
Я обертаюся обличчям до нього в надзвичайно зручному кріслі капітана. Це розкішно оббитий і розкішно оздоблений шкіряний витвір, і я все ще не можу претендувати на нього, особливо враховуючи близькість останків капітана Джерарда. «Ми можемо зосередитися, будь ласка?»
«Але я голодний», — каже він.
Я закочую очі й повертаюся вперед.
Після всієї роботи та стресу, пов’язаного з тим, як дістатися сюди та почати подорож, фактичний початок подорожі на «Аврорі» пройшов гладко. Без зусиль. Страшенно нецікаво.
Настільки легко, по суті, що я помітила, як Лурдес позіхає на своєму місці на мостику, спершись підборіддям рукою на поки що непотрібну комунікаційну дошку.
Кейн займається вивченням специфікацій і систем Аврори за допомогою Нісуса. Який зайнятий переглядом закінчених, але не випущених епізодів Doing It Dunleavy Style, які йому вдалося відновити з одного з щойно заряджених планшетів, хихикаючи про себе від захвату.
Космічні подорожі нудні. Як команда з обслуговування commweb ми звикли до цього. Нудний день - хороший день. Нудно - це те, до чого ми прагнемо. Коли все цікаво, хтось зазвичай збирається померти якимось новим і жахливим чином.
Але є така річ, як бути занадто розслабленим. Я вважаю, що, особливо в цих обставинах, варто бути обережнішим. Трохи пильнішим.
«Слухай, ТЛ, якщо ми не вибухнули за першу годину, за статистикою, ми, ймовірно, цього не зробимо», — каже Веллер, повертаючись на своє місце з пакетом у руці. Він падає на стілець і рве пакунок зубами.
«Це не може бути правдою», — кажу я, думаючи про те, як усі двадцятирічні системи працюватимуть на максимумі після глибокої заморозки десятиліть.
«Підтримай мене, шеф», — каже Веллер, повертаючись до Кейна.
Кейн піднімає погляд від панелі, де він працює. «Це менш ймовірно», — неохоче дозволяє він.
“Бачите? Все важке закінчилося, — каже Веллер, наповнивши рот. «Час святкувати».
Я здригаюся всередині. Я не особливо забобонний керівник команди, не як деякі, хто відмовляється літати без різноманітних талісманів удачі — мій перший ТЛ фактично гримів усіма різними жетонами, які він носив на ланцюжку на шиї, — але все таки.
Погляд Кейна зустрічається з моїм на коротку секунду, що за інших обставин могло б бути моментом нашого взаємного роздратування Веллером, але потім він знову опускає очі на свою роботу, наче нічого не вібулося.
Незважаючи на наш попередній момент, коли здавалося, що все повернулося в норму, він повернувся на ту круту, трохи більше ніж професійну дистанцію. І я ненавиджу це.
Я не можу звинувачувати його, але цього разу, під впливом якогось неспокою чи не зовсім витраченого адреналіну, я більше не хочу ігнорувати це. Я повинна спробувати це виправити. «Кейн, можна поговорити з тобою на хвилинку? Сам на сам?»
Веллер стогне.
Я знаю, що Лурдес з цікавістю спостерігає, як Кейн піднімається на ноги.
«Звичайно», — рівно каже він.
Схрестивши руки на грудях, я повертаюся й поспішаю з містка по коридору правого борту. Він слідує трохи повільніше.
Коли я досягаю відстані, на якій здається розумним, що всі на мостику нас не чують, я зупиняюся й дивлюся на нього.
Він насторожено стежить за мною, наближаючись, і гаряче, крижане відчуття в моїх грудях змушує мене уникати його погляду. Але я змушую себе тримати голову високо.