Махаю рукою. «Так, так, я зрозуміла це раніше».
«Тож я вирішив просто порівняти дані початкової діагностики на початку їхньої подорожі, і в кінці. Просто щоб побачити те, що я міг би побачити. Для приколу.”
Це була б його версія гарного проведення часу. «Вбити трохи часу», — кажу я. Принаймні моє почуття гумору неушкоджене.
Нісус здивовано дивиться на мене.
Чи ні. «Нічого. Не зважай.” Я хитаю головою, на мить забувши, і здригаюся, коли біль нагадує мені про травму. «Просто… що ти знайшов?»
«Є деякі аномалії, які я не можу пояснити. Все працює в межах нормальних параметрів за кількох днів перед останніми записаними даними». Він робить паузу, роблячи щось, доки числа й цифри не перетворяться на впізнавану гістограму. «Погляньте, ось це споживання енергії двигунами. Ви бачите деякі незначні коливання протягом перших шести місяців подорожі, нічого страшного, залежно від того, хто чим керує на кораблі. Скільки-то людей сплять з увімкненим світлом, будь-що».
Товсті жовті лінії з невеликими відхиленнями рухаються вгору та вниз.
«Але якщо ви подивитеся на цей момент, ближче до кінця, останній тиждень…» Він жестом показує на екран, і я нахиляюся вперед, щоб ближче розглянути.
Жовта смуга різко піднімається і залишається вище.
«Це аномалія», — кажу я.
— Саме так, — із задоволенням каже Нісус. «Щось тягнуло їхню енергію. Підвищення їхньої статистики використання принаймні на десять відсотків, що завжди вище, ніж їх попередній максимум. І послідовне повторення, до останньої діагностики».
«Що це спричинило?» запитую я.
«Я поняття не маю!» Нісус звучить у захваті від того, що йому потрібно розгадати таємницю. О, мати розумову здатність насолоджуватися пошуком однієї з нерозв’язних проблем у житті — наприклад, чому мій мозок зламаний і постійно бачити мертвих людей — замість того, щоб зазнати поразки через це.
Я відкидаю цю думку. “Що ще?”
«Шумоглушники», — додає Кейн.
«Так, так», — каже Нісус. Він ковзає рукою по екрану, стираючи жовту гістограму й замінюючи її подібною, на цей раз спокійно-блакитну.
«Якщо подивитися, шумопоглиначі працюють майже на максимальній потужності протягом перших шести місяців подорожі», — каже Нісус. «Не чудово, але досить добре. Незначні коливання лише при збільшенні або зниженні швидкості».
«У той час ці двигуни були більшими, ніж будь-які інші, створені раніше, і Сіті спробувала новий сплав для зовнішнього корпусу», — додає Кейн. «Вони, ймовірно, не знали, як шум двигуна буде взаємодіяти зі сплавом. Я підозрюю, що це було голосніше, ніж вони очікували. Оновлені амортизатори допомогли б зменшити шум у навколишньому середовищі для пасажирів, але навіть без такого оновлення пасажири не мали б відчувати нічого надто нав’язливого. У всякому разі, тільки екіпаж і люди на нижньому рівні могли отримувати більш гучні вібрації».
«Дешевші місця», — кажу я. «Здається, це не пріоритет».
Кейн киває. «Точно».
«Але в той же час, коли ми отримуємо додаткове споживання енергії, ми маємо це», — повертається Нісус. Він проводить рукою по екрану, і безтурботний синій колір стає яскравим морем червоного.
«Амортизатори червоніють», — кажу я.
«Максимум, що значно перевищує специфікації виробника», — каже Нісус. «Але, і ось що цікаво, швидкість Аврори не змінювалася. Немає причин, щоб використання амортизаторів так стрибало».
«Чи могли амортизатори бути відповідальні за десятивідсоткове збільшення споживання енергії?» запитую я.
Нісус захлинається від сміху. «Амортизатори? Отримувати десять відсотків від цих двигунів?» Він хитає головою. «Половина з цього, навіть менше, засмажила би їх повністю. У жодному разі.”
«Тоді на що я тут дивлюся?» — запитую я, намагаючись проковтнути розчарування.
«Ми не знаємо, я ще не зрозумів», — каже Нісус знову захопленим голосом.
«Єдине, що ми можемо сказати напевне, це те, що щось змінилося безпосередньо перед кінцем їхньої подорожі», — додає Кейн.
«Гаразд, чудово, гарна робота», — кажу я, не знаючи, що ще додати. І мені потрібно припинити відкладати те, заради чого я прийшла сюди. «Кейн…»
Нісус і Кейн обмінюються поглядами.
“Що?” питаю я, і повзуче відчуття страху повертається. Вірніше, посилюється, бо воно ніколи мене не покидало.
«Є ще одна річ», — каже Кейн. «Але вона трохи… тривожна».
Більше чи менш тривожна, ніж привид мертвої жінки під моїм ліжком, яка хапає мене за довбану щиколотку? Тому що я думаю, що це може бути моїм новим орієнтиром.
Істеричний сміх виривається з мене, перш ніж я встигаю його зупинити, і вони обоє витріщаються на мене. «Вибачте. Просто все це, — я махну рукою, показуючи на наше оточення та корабель загалом, — викликає занепокоєння. Ви так не думаєте?» Я не збираюся викладати свій досвід на них обох. Мені потрібно поговорити з Кейном наодинці, нехай він вирішить, чи хоче він повідомити про те, що я… не в собі.