Але якщо вони не…
Попереду мене один із членів команди Монтгомері різко бере праворуч, світло на кінці його зброї освітлює темний дверний отвір. Він порожній, двері міцно зачинені.
Через мить його плечі піднімаються й опускаються, знизуючи плечима. «…подумав …щось побачив». Його слова звучать уривчасто й слабко.
Можна було б списати це на нерви.
Але я знаю краще.
Це починається.
На першому великому перехресті цього коридору й того, що йде в протилежному напрямку, де ми мали б підніматися сходами, команда Монтгомері різко повертає ліворуч.
«Гей, зачекайте», — кажу я. «Краще, якщо ми залишимося разом». Люди і привиди, які з’являються несподівано, лише посилять плутанину. Команда Шина у вантажному відсіку не викликає занепокоєння, але якщо ми отримаємо різноманітні пошукові групи, які блукають пасажирськими палубами — і всі вони почнуть щось бачити, будучи озброєні до зубів — це лише збільшить ймовірність того, що хтось когось підстрелить.
Але Монтгомері та його команда не подають жодних ознак того, що почули мене чи, що вірогідніше, хоч трохи переймаються моєю думкою, прямуючи до протилежного кінця перехресного коридору.
Я дивлюся на Діас, яка нетерпляче чекає на мене зі своєю командою внизу сходів. «Це великий корабель, Ковалик. Ходімо.”
Я спостерігаю, як команда Монтгомері йде геть, і мене охоплює тривога. Що, в біса, вони хочуть знайти? Але Атріум і Платиновий рівень знаходяться на сходах і попереду, і мені потрібно бути там.
Тиск у грудях посилюється, коли ми піднімаємось сходами на наступний рівень кают. І знову все так, як я пам’ятаю. Включаючи криваве повідомлення на стіні.
“я бачу тебе
залиш мене в спокої”
Це змушує навіть Діаз зупинитися на секунду.
У кінці коридору один з членів її команди зупиняється, завмираючи. «Ви чуєте це?» Його голос тьмяний і слабкий. «Це спів. Якась маленька дитина співає». Світло на кінці його зброї гойдається, коли він повертається, намагаючись знайти джерело звуку. «…все спокійно, все…» — співає він разом з уявним голосом, звук крихкий і різкий.
Поруч зі мною Рід змінює своє положення. «Мені здається… я теж це чую».
Лайно Сила навіювання? А може, ця штука посилюється.
«Це несправжнє», — кажу я, підвищуючи голос, щоб мене почули. «Тут ніхто не співає».
Але коли світло члена команди проноситься повз сходи попереду, я бачу білу тканину з маленькими блакитними квітами та маленькі босі ніжки.
Я різко вдихаю. Бекка махає мені рукою і хихикає, я чую це так чітко, ніби вона прямо переді мною — ні, так чітко, ніби вона зі мною в моєму довбаному костюмі — і манить мене піднятися до гри.
Галюцинація, привид чи пам’ять? Я закінчила цю гру, і далі буде тільки гірше. І якщо мені важко впоратися з цією зміненою реальністю, досвід показує, що всі інші зійдуть з розуму набагато швидше.
«Нам треба поспішати, — похмуро кажу я.
— Тут я віддаю накази, Ковалик, — каже Діас. Але вона хитає головою на свою команду. «Рухайтеся!»
Ми піднімаємося східцями трохи швидше, без вагань минаємо рівень з моторошним театром, а потім ще один з порожнім закритим рестораном. Але коли Діаз покидає сходи, щоб попрямувати до затемненого Атріуму, я на мить зупиняюся, щоб набратися сил.
Усі люди, які колись дрейфували над моєю головою, не змогли б м’яко приземлитися, коли гравітація відновилася. І після майже восьми тижнів перебування в повних умовах навколишнього середовища це не буде гарним.
Але відразу бачу, що здіснена спроба виглядати гідно. Тут холодно, можливо, хтось намагається уповільнити розпад? Простирадла, ковдри та одяг безладно накинуті на загиблі тіла. Принаймні до передньої половини кімнати. Зусилля несподівано припиняються від середини атріуму, ніби хтось перервав роботу або відволікся. Від цієї точки до глибини кімнати це все ще хаотична суміш кінцівок і плоті.
Як якась жахлива абстрактна картина зі сценами вбивства.
Діаз робить паузу і повертається до своєї команди. «Розходьтеся. Ви знаєте, що шукати». Потім, коли члени її команди розділяються, обережно пробираючись через поле мертвих і встановлюючи аварійне освітлення на підставках, вона додає: «Знайдіть тих, хто в найкращій формі».
Я витріщаюся на неї. «Що ви…»
Але потім мою увагу привертають три тіла, щільно загорнуті в простирадла, з одного боку, позаду Діас, біля нижньої частини красивих гвинтових сходів на Платиновий рівень.