— Ви щось знайшли? — спитав Джонні. — Якісь предмети, що належали злочинцеві?
— Сподіваємося знайти, — сказав Беннермен, та одразу ж із сумнівом похитав головою. — Але надія на це мала.
— Поясніть мені.
Беннермен розказав усе до ладу. Початкову школу й бібліотеку розділяє міський парк. І коли комусь із учнів була потрібна для самостійної роботи якась книжка, вони звичайно йшли туди навпростець. Учитель давав спеціальний квиток, а в бібліотеці, відпускаючи учня назад, робили на тому квитку свою позначку. Майже посеред парку є неглибока улоговинка. На її західному краю стоїть оркестрова естрада, а в самій улоговинці — десятки зо два лав, де звичайно сидять слухачі концертів, а восени — футбольні вболівальники, що збираються там на свої зустрічі.
— Ми гадаємо, що злочинець сидів на лаві й чекав, поки якась дівчинка піде повз те місце сама. З жодного краю парку побачити його не могли. А стежка проходить північним схилом улоговинки, недалеко звідти. — Беннермен скрушно похитав головою. — Треба ж було й ще такому статися, щоб і оту першу жінку, Елму Фречет, він теж убив там, просто на естраді. Уявляю собі, як мене мервитимуть на зборах виборців у березні… якщо я тільки вдержуся до березня. Я, звісно, можу показати їм свою доповідну записку міському управителеві з проханням дати людей, які б патрулювали в парку в години шкільних уроків. Хоча, коли я її писав, мені й на думку не спадав той убивця, як перед богом кажу. І в найстрашнішому сні не міг припустити, що він знов повернеться на те місце.
— То що, ваше прохання відхилили?
— Не знайшли на це коштів, — відказав Беннермен. — Вони тепер, звісно, скинуть усе на муніципальну раду, а ті вже якось потраплять обернути це знов-таки проти мене, тим часом як могила Мері Кейт Гендрасен заростатиме травою і… — Він на хвилю замовк, наче ті слова душили його.
Джонні співчутливо дивився на його похилену голову.
— Та й навряд би це щось зарадило, — провадив Беннермен уже рівнішим тоном. — Здебільшого ми відряджаємо на патрулювання жінок, а тому бахуряці, на якого ми полюємо, здається, байдуже, скільки їм років.
— То ви певні, що він чекав на лаві?
Беннермен був певен. Біля лави знайшли дванадцять свіжих сигаретних недокурків, ще чотири знайшли за естрадою і там-таки — порожню пачку. На жаль, злочинець курив «Мальборо» — одну з найпоширеніших у країні марок сигарет. Целофанову обгортку піддали експертизі, але жодного відбитка пальців не виявили.
— Жодного відбитка? — перепитав Джонні. — Дивно, правда ж?
— Чому ви так вважаєте?
— Ну, неважко здогадатися, що вбивця був у рукавичках, хай навіть і не думав про відбитки, а просто від холоду… Але ж продавець…
Беннермен посміхнувся.
— Ви непогано метикуєте в цьому ділі. Одначе ви не курець.
— Ні, — визнав Джонні. — Колись в університеті трохи покурював, та після катастрофи зовсім не курю.
— Пачку звичайно тримають у нагрудній кишені. Витяг, узяв сигарету, засунув пачку назад. Якщо ви в рукавичках, то нових відбитків ви не залишаєте, а ті, що були, зітруться. Зрозуміли? Крім того, ви не врахували ще одного, Джонні. Знаєте чого?
Джонні подумав і сказав:
— Пачку могли просто витрусити з блока. А блоки пакує машина.
— Точно, — підтвердив Беннермен. — Казанок у вас таки варить.
— А торговельний ярлик на пачці чий?
— Штату Мен.
— Отже, якщо вбивця і той курець — одна особа… — замислено мовив Джонні.
Беннермен знизав плечима.
— Звісно, теоретично це може бути й не так. Але я намагався уявити собі, хто ще холодного зимового ранку став би так довго сидіти на парковій лаві — він же встиг викурити кільканадцять сигарет, — і нікого іншого уявити я не зміг.
Джонні відсьорбнув чаю.
— І ніхто з дітей, що проходили парком, нічого не бачив?
— Нічого, — сказав Беннермен. — Я сам поговорив з усіма школярами, що ходили вранці до бібліотеки.
— Оце куди важче збагнути, ніж те, що на пачці не лишилося відбитків. А вас воно не дивує?
— Не так дивує, як жахає. Ви тільки подумайте; він сидить там і чекає, поки з’явиться дитина — дівчинка, — і то сама. Коли йдуть двоє чи кілька дітлахів, він чує їх здаля. І щоразу ховається за естрадою…
— А сліди? — спитав Джонні.
— Де там ті сліди сьогодні вранці. Снігу ще не було, тільки промерзла земля… Отож цей клятий маніяк, якому треба б видерти й запхати в горлянку все його бахурське причандалля, щоразу ховається за естрадою.