Він допоміг Джонні підвестись і оглянув подряпину на його щоці.
— Зараз візьму аптечку й помажу вам йодом.
— А, облиште, — сказав Джонні. У голосі його вже не чулося гніву. — Я ж таки сам вивів вас із рівноваги, хіба ні?
— Ще раз кажу вам, це не може бути Френк. Що ви женетеся за рекламою, то я здуру ляпнув. Просто спалах, розумієте? Але ваші біоструми, чи астральні сигнали, чи що воно там, цього разу завели вас не туди.
— А ви перевірте, — мовив Джонні. Він пильно дивився на шерифа, не даючи йому відвести погляд. — Перевірте. Доведіть, що я помилився. — Він проковтнув слину. — Зіставте дати й час убивств з його чергуваннями. Це можна зробити?
— Всі графіки чергувань за останні чотирнадцять чи п’ятнадцять років у тій шафі, — знехотя відповів Беннермен. — Подивитися можна.
— То подивіться.
— Містере… — Беннермен затнувся. — Джонні, та якби ви знали Френка, ви б самі з себе посміялися. Повірте мені. Це не тільки я вам скажу, а спитайте кого хочете…
— Якщо я помилився, буду тільки радий це визнати.
— Чистісіньке безглуздя, — пробурчав Беннермен, проте пішов до шафи, де зберігалися давні графіки, й відчинив дверці.
11
Минуло дві години. Було вже близько першої години ночі. Джонні ще до півночі зателефонував батькові й сказав, що заночує десь у Касл-Року: сніговій не вщухав, і їхати назад було практично неможливо.
— Ну, як там? — запитав Герб. — Можеш щось сказати?
— Не варто про це по телефону, тату.
— Гаразд, Джонні. Не дуже там виснажуйся.
— Та ні.
Але він уже виснажився. Мабуть, не стомлювався так аж відтоді, як відбував курс фізіотерапії під керівництвом Ейлін Мегон. Славна була жінка, не знати чого подумалось йому. Славна й щира, принаймні доти, доки він сказав їй, що у неї в домі пожежа. Після того вона стала відчужена й наче сама не своя. Подякувала йому, це так, але… але чи доторкнулася потім до нього хоч раз? Справді, чи доторкнулася? Джонні такого не пригадував. Те саме буде й з Беннерменом, коли все це скінчиться. А жаль. Він, як і Ейлін, людина добра. Але й добрим людям стає не по собі поруч з тим, хто може одним дотиком дізнатися про весь їхній підспідок.
— Це ще нічого не доводить, — говорив тим часом Беннермен. Голос його звучав сердито й зачіпливо, наче в ображеного хлопчиська, і Джонні раптом дуже захотілося схопити його й добряче труснути, так щоб аж зуби клацнули. Та він занадто стомився.
Вони сиділи над таблицею, яку Джонні нашвидкуруч накидав на звороті якогось циркуляра. Біля шерифового столу безладно стояли одна на одній сім чи вісім чималих шухляд-картотек, а на столі, в корзинці для вхідних і вихідних паперів, стирчали картки з графіками чергувань Френка Додда від 1971 року, коли він почав службу в конторі шерифа. Таблиця виглядала так:
???
— Атож, це ще нічого не доводить, — погодився Джонні, потираючи чоло біля скронь. — Але й не знімає з нього підозри.
— Коли вбили міс Рінгголд, він був на патрулюванні.
— Воно так, якщо тільки її справді вбито двадцять дев’ятого жовтня. Але це могло статись і двадцять восьмого чи двадцять сьомого. Та й що, як він був на службі? Хто запідозрить полісмена?
Беннермен пильно вивчав таблицю.
— А як з перервою? — спитав Джонні. — Оті майже три роки?
Беннермен пройшовся пальцем по картках.
— І в сімдесят третьому, і в сімдесят четвертому Френк був у місті й на службі. Ви ж бачили.
— Хтозна, може, тієї зими в нього не було спалахів збудження. Як відомо, таке трапляється.
— Як відомо, поки що нам нічого не відомо, — швидко відрубав Беннермен.
— Ну, а сімдесят другий? Кінець сімдесят другого і початок сімдесят третього? В картотеці немає графіків того періоду. Він що, був у відпустці?
— Ні, — сказав Беннермен. — Френк і ще один хлопець, Том Гаррісон, слухали курс сільськогосподарського права на спеціальному відділі Колорадського університету в Пуебло. Такий курс більш ніде в країні не читають. Він розрахований на два місяці. Отож Френк і Том були там з п’ятнадцятого жовтня й повернулися над саме Різдво. Френк спершу відмовлявся їхати, боявся залишити матір саму. Правду кажучи, я маю підозру, що то вона переконувала його не їхати. Але я наполіг. Він же хоче зробити кар’єру в нашому ділі, а такий курс у послужному списку — це неабищо. Пригадую, Френк ще підхопив там якийсь поганий вірус і, коли вони в грудні повернулися, вигляд мав жахливий. Схуд на двадцять фунтів. Казав, що в тих молочних краях ніхто не вміє так готувати, як його матуся… — Беннермен замовк. Як видно, щось у цій розповіді бентежило і його самого. — Десь на різдвяні свята він узяв відпустку за хворобою і тільки після того оклигав, — закінчив він, виправдуючись. — На службу повернувся не пізніш, як п’ятнадцятого січня. Можете перевірити за графіками.